Відмінності між версіями «Шмигнути»

Поточна версія на 20:48, 11 травня 2021

Шмигну́ти, -гну́, -гне́ш, гл. Шмыгнуть, удрать. Тоді розігналась саме на його, щоб його вбить, а він на бік шмигнув, а змія тоді в море так і затопилась. Рудч. Ск. II. 97.

Словник української мови

ШМИГНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Однокр. до шмигати 1. Руда ящірка шмигнула з-під ніг і зникла (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 12); Одна по одній зірвалися сусідки й шмигнули за поріг (Петро Панч, В дорозі, 1959, 43); Птиця шмигнула перед очима й заховалася в рясних деревах (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 32); // Крадучись, проскочити крізь щось, повз кого-, що-небудь кудись. Вибравшися з найбільшої сутолоки, він збочив з вулиці, шмигнув крізь одні отворені [відчинені] сіни (Іван Франко, VIII, 1952, 364); Часом їм здавалося, що поміж очеретом щось шмигнуло, немов пес або вовк (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 360); Нічим не виявивши себе, Віра шмигнула понад парканом у найглухішу частину садиби (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 171); Мимо нього шмигнув великий сірий кіт (Олесь Донченко, I, 1956, 68); Раптом з городу з-за хати вибігла постать із сутіні й шмигнула повз вікна (Андрій Головко, II, 1957, 139); // Зникнути десь, заховавшись. Не кажучи й слова більше, вона шмигнула в збіжжя і щезла в ньому (Іван Франко, VII, 1951, 78); Шарко, побачивши, що його вже викрили, підібгав хвоста й шмигнув у кущі (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 100); Дівчинка, як до рідної мами, кинулась довірливо до людини в плащі, шмигнула під полу і пропищала звідти: — Заховайте мене спочатку, тоді я вам усе розповім (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 27); * Образно. По вулиці пил побіг сполоханий і ген за селом шмигнув. У бур'яни (Андрій Головко, I, 1957, 110).

2. у сполуч. із сл. ніс, рідко. З шумом утягнути носом повітря. — Нащо було брати її з собою? — незадоволено шмигнув носом Сашко (Василь Кучер, Черв, вогонь, 1959, 40).

Синоніми

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.

Словник відмінків

Джерела

• Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 502.
• https://uk.worldwidedictionary.org/%D1%88%D0%BC%D0%B8%D0%B3%D0%BD%D1%83%D1%82%D0%B8