Відмінності між версіями «Пхикати»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дядя.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дядя.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дот.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дот.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дяд.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
Версія за 21:12, 18 листопада 2020
Пхи́кати, -каю, -єш, гл. О ребенкѣ: тихо плакать, всхлипывая, хныча. Замовкло, не плаче, тілько пхика. Шевч.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
1. Тихо плакати. Дивились, молились Старі мої. А сердешне [дитя] Неначе благає: Випручало рученята.. і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика (Тарас Шевченко, I, 1963, 311); Прокинувшись вранці, Таня почала пхикати та вередувати, в неї посоловіли очі, почервонів носик (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 5); * Образно. Гупає бубон, пхикає скрипка, і ноги молотять землю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 242).
2. розм. Те саме, що пхе́кати. — Я їв картоплю, — гордо каже Віктор.. — Пх! — презирливо пхикає Поль. — Теж мені сніданок! (Ів., Таємниця, 1959, 139).
Ілюстрації
|
|
|
|
