Відмінності між версіями «Питлювати»
| Рядок 31: | Рядок 31: | ||
Ж: - Гой, насиплю міх пшениці | Ж: - Гой, насиплю міх пшениці | ||
| + | |||
ще й мішечок жита. | ще й мішечок жита. | ||
| + | |||
Гой, намажу салом спиці | Гой, намажу салом спиці | ||
| + | |||
ще й коню копита. | ще й коню копита. | ||
| − | + | ||
| − | + | Підмалюю чорні очка, | |
| − | + | ||
| − | + | обмаю гнуздечку, | |
| + | |||
| + | та й поїду до млиночка | ||
| + | |||
| + | пізно понад вечір. | ||
| + | |||
На гребельці у млиночку | На гребельці у млиночку | ||
| + | |||
молодий мірошник: | молодий мірошник: | ||
| + | |||
звав молоти проти ночі | звав молоти проти ночі | ||
| + | |||
ще й казав - без грошей. | ще й казав - без грошей. | ||
Він не ледар – гожий легінь, | Він не ледар – гожий легінь, | ||
Версія за 20:46, 26 листопада 2019
Питлювати, -люю, -єш, гл. Молоть крупичатую муку. Хто хоче питлювати, мусить зачекати. Ном. № 5596.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови в 11 томах
ПИТЛЮВАТИ, юю, юєш, недок. Молоти і просівати борошно особливого, дрібного помолу. Приїхала попадя до млина питлювати (Україна.., І, 1960, 120); * Образно. - Ти питлюєш язиком, як у млині... (Стеф., І, 1949, 212).
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун"
ПИТЛЮВАТИ,ю́ю, -ю́єш, недок. Молоти і просівати борошно особливого, дрібного помолу.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Мистецтво
А як будеш питлювати, треба, серце, ночувати... (сл. Катерина Стрельникова)
Пісня на два голоси: чоловчій, жіночій за фольклорними мотивами.
Ж: - Гой, насиплю міх пшениці
ще й мішечок жита.
Гой, намажу салом спиці
ще й коню копита.
Підмалюю чорні очка,
обмаю гнуздечку,
та й поїду до млиночка
пізно понад вечір.
На гребельці у млиночку
молодий мірошник:
звав молоти проти ночі
ще й казав - без грошей.
Він не ледар – гожий легінь,
у плечах широкий.
Меле-меле, та й на мене
накидає оком.
Гой, тверде моє зеренце, - на цілині зросле. А твої кльоца куценькі, ще й мала отоса.
Ч: - Ой, чимало терло-драло
та й не спитлювало…
Безпремінно треба, кралю,
щоб заночувала.
В крупорушці дві подушки разом постелю я: виціловуй, моє душко, - ніхто не почує.
Ж: - Під убором маю жорно -
нівроку кругленьке,
я - слабенька на утори:
совай помаленьку.
Та й комизом ще й капризом жорна переверну: чи молотимеш ти знизу так кріпко, як зверху?
Ч: - Міх вовняний підбійчаний
роз’язати мудро,
вдвійку лущили качання
з півночі до утра.
Ж: - Там мірчук підхожий можний, ще й вальці завзяті: вже твої сіва порожні, мій пухтір – напхатий.
Прошивай же увостаннє,
щоб не розтрусилось,
засилай сватів ізрання
коли полюбилась.
