Відмінності між версіями «Чий»
(→Зовнішні посилання) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | 1. '''пит'''. Означає питання про належність кого-, чого-небудь комусь; кому належить? Схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися, він і пішов, — і бачить — хатка, і подумав: чия се хатка тут стоїть? (Марко Вовчок, I, 1955, 319); Одвага наша — меч, политий кров'ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов'ю, Той меч із піхви видобуть здола? (Леся Українка, I, 1951, 114); — Хлопці!.. Братіки! Браточки! — Чернишеві зробилося страшно. Хто так може кричати? Чий, чий це голос? (Олесь Гончар, III, 1959, 50); | |
| + | // Означає питання про походження кого-небудь, про родинну належність; з якої сім'ї, з якого роду? — Звідки ти? чия ти? — Я сирота, — одказала Галя (Марко Вовчок, I, 1955, 325); — Ти що, троянівський? — Умгу. — А чий же будеш? — Вихорів. — Чи не Улянин син? — Він самий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 183). | ||
| + | |||
| + | 2. '''відносний'''. Уживається як сполучникове слово: а) на початку означального підрядного речення. Синіє степ один... Гірлянди зір і гони... Співають чабани, і пахне чебрецем. І юний ватажок, чий зір такий безсонний, неначе умочив в огонь своє лице... (Володимир Сосюра, I, 1957, 279); б) на початку підметового підрядного речення. І прийде той, чий образ я носила З піснями вкупі в серденьку свому (Леся Українка, I, 1951, 137); в) на початку додаткового підрядного речення. Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти (Тарас Шевченко, I, 1951, 58); — Ізольдо Злотокоса, бог розсудить, чий був Трістан, чи твій, чи, може, мій (Леся Українка, I, 1951, 415); Пан Адам говорить спокійно, густо й глибоко... Вже тепер знаю, чия то справа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 258). | ||
| + | |||
| + | 3. '''неознач'''., розм. Те саме, що чий-небудь. Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє хоч би на хвилину, — І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Леся Українка, I, 1951, 11). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 14:41, 23 листопада 2019
Чий, чия́, чиє́, мѣст. Чей, чья, чье. Чиї ворота минеш, а попових ні. Ном. № 216. Чийсь. Чей то. Чиясь доля плаче. Ном. № 8877.
Зміст
Сучасні словники
1. пит. Означає питання про належність кого-, чого-небудь комусь; кому належить? Схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися, він і пішов, — і бачить — хатка, і подумав: чия се хатка тут стоїть? (Марко Вовчок, I, 1955, 319); Одвага наша — меч, политий кров'ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов'ю, Той меч із піхви видобуть здола? (Леся Українка, I, 1951, 114); — Хлопці!.. Братіки! Браточки! — Чернишеві зробилося страшно. Хто так може кричати? Чий, чий це голос? (Олесь Гончар, III, 1959, 50); // Означає питання про походження кого-небудь, про родинну належність; з якої сім'ї, з якого роду? — Звідки ти? чия ти? — Я сирота, — одказала Галя (Марко Вовчок, I, 1955, 325); — Ти що, троянівський? — Умгу. — А чий же будеш? — Вихорів. — Чи не Улянин син? — Він самий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 183).
2. відносний. Уживається як сполучникове слово: а) на початку означального підрядного речення. Синіє степ один... Гірлянди зір і гони... Співають чабани, і пахне чебрецем. І юний ватажок, чий зір такий безсонний, неначе умочив в огонь своє лице... (Володимир Сосюра, I, 1957, 279); б) на початку підметового підрядного речення. І прийде той, чий образ я носила З піснями вкупі в серденьку свому (Леся Українка, I, 1951, 137); в) на початку додаткового підрядного речення. Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти (Тарас Шевченко, I, 1951, 58); — Ізольдо Злотокоса, бог розсудить, чий був Трістан, чи твій, чи, може, мій (Леся Українка, I, 1951, 415); Пан Адам говорить спокійно, густо й глибоко... Вже тепер знаю, чия то справа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 258).
3. неознач., розм. Те саме, що чий-небудь. Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє хоч би на хвилину, — І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Леся Українка, I, 1951, 11).
Ілюстрації
|
|
|
|
