Відмінності між версіями «Настобурчувати»

Версія за 21:25, 20 листопада 2019

Настобурчувати и настовбурчувати, -чую, -єш, сов. в. настобу́рчити и настовбурчити, -рчу, -чиш, гл. Наеживать, наежить, приподнимать, приподнять (волоса, шерсть). Величезний звір .... підняв спину і настобурчив на спині темну сизу шерсть. Левиц. Пов. 98.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

НАСТОВБУРЧУВАТИ і рідко НАСТОБУРЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОВБУРЧИТИ і рідко НАСТОБУРЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Розсувати в боки, наїжачувати (плавники, колючки і т. ін.). Почепившись на гачок, .. сердиті йоржі настовбурчували колючки і сходили слизотою (Олесь Донченко, V, 1957, 8); У молодому сосняку настовбурчують опалі голки оранжеві рижики (Наука і життя, 10, 1962, 46); А ось іде камбала. Вона розчепірилась наш нурі, настовбурчила всі свої плавники й огинається (Остап Вишня, I, 1956, 186); — Ви — мов їжак, що настовбурчив усі свої голки... (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 203).

2. Піднімати вверх, ставити сторч (пір'я, волосся, шерсть і т. ін.). Ходить півень вздовж подвір'я, Настовбурчив грізно пір'я (Іван Нехода, Казки.., 1958, 25); Він [Лев] вийшов з своєї палати, настовбурчив свою гриву, вискалив зуби і закивав хвостом (Українські народні казки, легенди.., 1957, 43); Навіть рука батькова опустилася хлопцеві на голову, але не погладив.., а навпаки — повів проти волосся, настовбурчив і так вихрястого чуба (Андрій Головко, II, 1957, 252); // Піднімати, щоб не прилягало щільно, а стирчало. Настовбурчив [Безбородько] шапку на голові і зібрався йти (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 253); // Насуплювати. З куреня виліз дід. Він зіперся на руки і настовбурчив кошлаті брови на дітей (Юрій Яновський, I, 1958, 351

СЛОВНИК СИНОНІМІВ

НАСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ[НАСТОБУ́РЧУВАТИСЯрідко] (про волосся, шерсть, щетину, пір’я - підніматися, ставати сторч),ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ[ВІДСТОБУ́РЧУВАТИСЯрідко], НАЇЖА́ЧУВАТИСЯ, НАЇ́ЖУВАТИСЯ (про коротке або колюче волосся, шерсть і т. ін.); СТОВБУ́РЧИТИСЯ, ДИ́БИТИСЯрозм. (ставати або стояти сторч); Ї́ЖИТИСЯ, Ї́ЖА́ЧИТИСЯрідше,ГОРОЇ́ЖИТИСЯрозм.,ЩЕТИ́НИТИСЯрозм. (про коротке або колюче волосся, шерсть і т. ін. - ставати або стояти сторч). - Док.: настовбу́рчитися[настобу́рчитися], відстовбу́рчитися[відстобу́рчитися], наїжа́читися, наї́житися, зди́битися, нагорої́житися, нащети́нитися. Волосся на голові настовбурчилось вгору, ніби легкий пух (І. Нечуй-Левицький); При посмішці вуса його ворушилися, наїжачувалися ще більше, ніж звичайно (В. Собко); Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалось, поділяла обурення свого хазяїна (М. Коцюбинський); Вуса під носом стовбурчилися їжачком (І. Волошин); Волосся почало дибитись (Словник Б. Грінченка); А й справді, - глубінь [глибінь], що Господи! Волосся їжиться, як погляну в спід! (І. Франко); Шерсть на собаці їжачилась (Б. Харчук); В нього кроки широкі, ..вуса нагороїжились... (С. Чорнобривець); Обличчя начальника.. збуряковіло, цупкий вус його сердито нащетинився (О. Гончар). - Пор. 1. стирча́ти.

НАХМУ́РИТИСЯ (стати похмурим, незадоволеним, сердитим), ПОХМУ́РИТИСЯ, НАСУ́ПИТИСЯ, СПОХМУРНІ́ТИ, ПОХМУРНІ́ТИ, ПОСУ́ПИТИСЯ, СХМУРНІ́ТИрідше,НАСУ́МРИТИСЯ[НАСУ́РМИТИСЯ]розм.,ПОТЕМНІ́ТИпідсил.,НАСУРМА́ЧИТИСЯпідсил. розм.,НАХМА́РИТИСЯпідсил. поет.,ПОХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,СХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,ПОХМА́РИТИСЯпідсил. рідше;ПОХМУРНІ́ШАТИ, ПОТЕМНІ́ШАТИпідсил. (стати похмурим або похмурішим); НАДУ́ТИСЯрозм.,НАБУРМО́СИТИСЯрозм.,НАГОГО́ШИТИСЯрозм.,НАЇЖА́ЧИТИСЯрозм.,НАЇ́ЖИТИСЯрозм. рідше,НАПИНДЮ́ЧИТИСЯрозм.,НАСТОВБУ́РЧИТИСЯ[НАСТОБУ́РЧИТИСЯ]розм.,НАЖА́БИТИСЯзневажл.,НАМУРМО́СИТИСЯрозм. (з відтінком незадоволення, гніву). - Недок.: нахму́рюватися, хму́ритися, насу́плюватися, су́питися, хмурні́ти, похмурні́ти, темні́ти, насурма́чуватися, хма́ритися, хмарні́ти, похмурні́шати, хмурні́шати, темні́шати, наґоґо́шуватися, наїжа́чуватися, наї́жуватися, настовбу́рчуватися[настобу́рчуватися], нажа́блюватися. Нахмуривсь, задумався Порфир, і матері болісно тенькнуло в серці: "Щось таки накоїв!" (О. Гончар); Хлопець зразу ж насуплюється.. - Ти чого набурмосився! (М. Стельмах); Скибине обличчя раптом спохмурніло (А. Головко); Посупившись, вернулась наньмичка [наймичка] у кімнату та й сіла у куток (Г. Квітка-Основ’яненко); Заробітчани притихли, насумрилися, придавлені вісткою (К. Гордієнко); Інший би підняв крик, ..а Микола нічого. Тільки насурмився, чмихнув злостиво (Ю. Збанацький); Вид Мотрин, йбез того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний); - Яка ватага? - насурмачився Бовдюг. - Що ми, по-твоєму, - банда? (Григорій Тютюнник); Старий враз насупився, похмарнів. - А в Японії, я чув, дітей тридцять тисяч калічками народилось (О. Гончар); Робітники обернулись на регіт. Побачивши надто веселого головного інженера, вони похмурнішали (Ю. Шовкопляс); Айше надулась і довго стояла в куточку, здивована й ображена (М. Коцюбинський); - Тітко Докіє, чого це Дмитро як сич наґоґошився? (М. Стельмах); Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився (І. Нечуй-Левицький); Настовбурчився весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар); Тільки ще більше спохмурнів [цар], насупився й нажабився (О. Ільченко); Дмитро намурмосився, що із Сашком так панькаються, відвернувся (Б. Харчук).

НАСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ[НАСТОБУ́РЧУВАТИСЯрідко] (про птахів - надуваючись, піднімати пір’я, розпускати крила і т. ін.), НАГОГО́ШУВАТИСЯрозм.; НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯрозм. (нібито пишаючись, величаючись). - Док.: настовбу́рчитися[настобу́рчитися], наґоґо́шитися, набундю́читися. На дворі зозуляста квочка, надувшись та настовбурчившись рябеньким пір’ячком, водила шестеро курчат (М. Коцюбинський); Одні [птахи] крила свої порозпростягали.., стулилися й наґоґошилися (Марко Вовчок). - Пор. 1. наїжа́чуватися.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання