Відмінності між версіями «Імшедь»
(→Опис) |
(→Опис) |
||
Рядок 46: | Рядок 46: | ||
найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії. | найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії. | ||
+ | |||
Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми[4]. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим[1]. У більшості випадків це аскомікотові гриби з класу леканороміцетів. | Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми[4]. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим[1]. У більшості випадків це аскомікотові гриби з класу леканороміцетів. | ||
Версія за 19:12, 17 листопада 2019
Імше́дь, -ді, ж. 1) Мохъ. Шух. І. 18. 2) = Мшедь. Вх. Зн. 28.
Зміст
Ілюстрації
Сучасні словники
Імшедь
-і, ж., зах.
1) Мох.
2) Лишайник.
Опис
Лиша́йники — організми, що з'явилися внаслідок симбіозу грибів із водоростями або ціанобактеріями.
Гриб утворює основу тіла лишайника, а клітини водорості містяться всередині. Водорость здатна до фотосинтезу й постачає грибу поживні речовини, а він захищає її від несприятливих зовнішніх факторів.
Лишайники примітні невибагливістю до умов існування: вони переносять холод, спеку і майже повне висихання, але сильно потерпають від забруднення[1][2]. Ростуть дуже повільно (часто менше міліметра за рік).
Деякі з них живуть настільки довго, що входять до числа найстаріших живих організмів планети[2]. Відомо біля 20 000 видів лишайників[1].
Тіло лишайника складається з гіфів гриба (що утворюють його основу, зокрема зовнішні — коркові — шари) і водоростей.
Грибний компонент лишайника називається мікобіонтом, а водоростевий — фікобіонтом.
Розрізняють такі форми тіла лишайників:
кіркові, або накипні — мають вигляд накипу (тонкої кірки); листуваті — округлі пластини, що виростають до 5-6 сантиметрів; кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 50 сантиметрів).
Кущистий лишайник «мох дубовий» (Evernia prunastri) в Ласпі До субстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.
У лишайниках виявлено водорості та ціанобактерії приблизно 40 родів (25 — еукаріотичних водоростей, 15 — ціанобактерій)[3];
найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії.
Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми[4]. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим[1]. У більшості випадків це аскомікотові гриби з класу леканороміцетів.
Водорості одного й того самого виду можуть вступати в симбіоз із грибами різних видів, а гриби одного й того самого виду — з водоростями різних видів.
Водорості різних видів можуть траплятися навіть у межах одного і того самого талому[4].
Симбіоз може відбувати між трьома організмами — грибом, водоростю та одноклітинними базидіомікотовими дріжджами (Cyphobasidiales).
Це показали дослідження різниці між Bryoria tortuosa та Bryoria fremontii, що містять однакові види грибів та водоростей, проте розрізнються кольором і токсичністю[5][6].
Лишайники примітні високою стійкістю до несприятливих умов, особливо висихання, а також екстремальних значень температури та опромінення, в тому числі жорсткого.
Дослідження на Міжнародній космічній станції показали, що лишайник виду Xanthoria elegans у більшості випадків виживає після півторарічного перебування у відкритому космосі[7].
Лишайники чутливі до забруднення. Деякі їх види зникають навіть при малому забрудненні повітря, і тому слугують біоіндикаторами.
Інша особливість лишайників — утворення лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок, зерняток.