Відмінності між версіями «Слухати»

Версія за 14:32, 16 листопада 2019

Слухати, -хаю, -єш, гл. 1) Слушать. В неділеньку рано задзвонили дзвони: слухай, матусенько, чи по козакові. Мет. 95. Ти кажеш, та нічого слухать, — пустяки говоришь. Ном. № 13001. Оцюди́ лиш слухай! Не по твоему, а вотъ какъ будетъ. Ном. № 1080. Чмелів слухати. Быть огорошеннымъ ударомъ. Котл. Ен. І. 13. 2) Слушать, повиноваться. А та палиця пан називається, треба її слухати. Ном. № 1140.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1.перех. і неперех. Спрямовувати слух на створювані ким-, чим-небудь звуки; намагатися сприймати що-небудь слухом. — Занишкніть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу (Іван Котляревський, I, 1952, 249); [Запорожець:] А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі (Тарас Шевченко, I, 1963, 98); В темний вечір зим холодних В парту кинувши книжки, Ми збирались коло грубки Слухать нянині казки (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 187); На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку.. і слуха (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); Гаї шумлять — Я слухаю (Павло Тичина, I, 1957, 15); Стоїть Катря, слухає й не чув нічого (Андрій Головко, II, 1957, 235); Йшли попід горою травами з тобою, слухали дівочу пісню на горі (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 30); * Образно. Слухає далеч орлина звитяжної пісні мотив (Володимир Сосюра, II, 1958, 461); // Сприймаючи слухом, чути що-небудь; напружено вслухатися, прислухатися до чого-небудь. Еней наш насторочив уха, Мов чоловічий голос слуха, Те чув і старий Анхиз (Іван Котляревський, I, 1952, 155); Пустив [надзиратель] її до кімнати й причинив двері назад, але не замикав. Став тихенько коло дверей і слухав (Гнат Хоткевич, I, 1966, 174); Витягає [поранений] великого залізничного годинника. Прикладає до вуха, слухав, чи йде (Олександр Довженко, I, 1958, 59); Хотілося ще й ще слухати його густий, приємний і щирий голос (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 193); Забилось серце. Слухать став: о, як вона співає! (Павло Тичина, I, 1946, 124); Настя вхопила.. млинець, похапцем накинула свиту і побігла слухати до сусіди під вікно (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 363); // Прислуховуючись, вникати в що-небудь, намагатися зрозуміти що-небудь або дізнатися про щось. В городі він живе у свого родича столяра, слухає розмови робочого люду, вчиться пісень (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 28); // Вислуховувати кого-, що-небудь. Всі Бертольдові погрози Слухав [поет] мовчки, усміхався (Леся Українка, I, 1951, 385); Він умів не просто слухати, а викликати у свого співрозмовника бажання висловити все, що важким тягарем лежало на серці (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 214); Вона слухає уважно, нотує в пам'яті їхні скарги і почуває,.. як ніби м'якшають, відходять душею ці люди, що їм уже, здається, й скаржитись набридло (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 80); // Сприймати органами чуття, відчувати що-небудь. Нам слухать тільки тут безсонними ночами, як пахнуть дерева і лопотить огонь... (Володимир Сосюра, I, 1957, 284); Мабуть, він перебував у такому віці, коли музику слухають ще ногами (Іван Сенченко, Опов., 1959, 41)♦ Джмелів слухати див. джміль; Краєм вуха слухати див. край 1; Одним вухом слухати див. один; Слухати обома вухами — намагатися уважно сприймати слухом, бути уважним; Слухати через верх див. верх.

2. перех. Вислуховуючи, визначати стан і роботу внутрішніх органів (серця, легенів, бронхів). Розбудила [Тамара] Марину Хомівну, Віру. Зібралися вони біля неї, слухали серце, чи не б'ється (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 190).

4. перех., розм. Вивчаючи щось, відвідувати лекції, заняття або бути присутнім на лекціях, заняттях. Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (Олександр Довженко, I, 1958, 21).

5. перех. Дотримуватися чиїх-небудь порад, прохань, повчань; слухатися. Слухай агронома — буде вдосталь хліба вдома (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 369); Не слуха Чіпка материної ради. Степ, привілля, — от що йому сниться! (Панас Мирний, I, 1949, 163); — Молоді, слухайтеся у всьому старших. Про лікування ран слухайте старого Бовдюга (Олександр Довженко, I, 1958, 239); // часто із запереч. не. Брати до уваги чиїсь слова, зважати на кого-, що-небудь. Людей слухай, а свій розум май (Номис, 1864, № 6144); — Та де там воно є! — Свиня йому мовляє, — Брехня! Не слухай! Я ж була, І їла, і пила, Всі заходеньки обходила, І смітники, І суточки, А доброго нічого там не вздріла (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 45); Надаремне Остап запевняв, що він чужий тут, надаремне оповідав, як він опинивсь у плавнях, — його не слухали, як не слухали лементу жінок, прокльонів Раду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377); Дітвора.. бігала боса по нерозталому снігу, не слухаючи звичних материнських погроз і проклять (Олександр Довженко, I, 1958, 173); [Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання, бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка, II, 1951, 381); — Слухай його нахвалки. Завжди галасує про одне, а робить інше (Олесь Гончар, III, 1959, 181); — І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! — затарабанила Олена (Михайло Стельмах, I, 1962, 572).

І слухати не хоче (не хочу, не хотів і т. ін.) — хто-небудь категорично відмовляється від чогось. Пішов брат випровадити бабу. Баба й слухати не хоче (Михайло Коцюбинський); — Ні, Терентію, так не можна. Не можна, не можна, не можна. І слухати не хочу. Неподобство (Олександр Довженко, I, 1958, 452); Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], «хоч до двадцяти років погуляю!» Але потім став потроху звикати до цієї думки, тим більш, що і самому було важко (Андрій Головко, II, 1957, 512); Слухати лекції (лекцію) див. лекція; Собака б його слухав! — уживається як лайливий вислів на адресу того, хто обманув кого-небудь або дав невдалу пораду. Собака б його слухав! (Номис, 1864, № 13084).

6. перех., розм. Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиїсь накази, розпорядження; слухатися. — Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом, бо в Козельці на раді всі полковники, осаули, сотники, всі значні козаки присягли мене слухати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 85); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так мав бути, а всі тебе мають слухати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 178); — Остапе, аж дивно мені — отак тебе воли слухають! (Андрій Головко, II, 1957, 210); Навіть Левкове відвідування Тетяни не викликало ніяких розмов, бо це була воля батьків, а їх треба слухати, чи то вони посилають на якусь роботу, чи на заручини (Михайло Стельмах, I, 1962, 68); * Образно. Розуму серце не слуха і тяжко у грудях щемить... (Володимир Сосюра, II, 1958, 470); // Вимушено зважати на щось. Я роблю, що можу, хоч можу я дуже небагато, бо от навіть з великим трудом дописую сей лист — нога не дає, нагадує, що мушу її слухати передовсім іншим (Леся Українка, V, 1956, 63); // перев. із запереч. не. Підкорятися кому-, чому-небудь, слухняно діяти (про керовані механізми, предмети або частини тіла). Василь теж став як укопаний і не зна більш, що й казати. На думці ж то й багато дечого є, так язик неслуха (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 36); [Блеазар:] Хоч рук моїх послухалася арфа, але не слухає ні рало, ні сокира (Леся Українка, II, 1951, 137); Не можу... Не слухають ні руки, ні ноги... І голосу немає... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 69).

Слухай [мою] команду!; Слухати команду! — підготовча військова команда, після якої дають конкретний наказ, розпорядження. — Слухай мою команду! — вигукнув Марко, уже тут призвичаюючись до військового діла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 288); [Бухта:] Слухать команду. Узять швабри, шланги (Олександр Корнійчук, I, 1955, 45).

7. тільки наказ. сп. слухай, слухайте, перех., розм. Уживається при звертанні до кого-небудь перев. на початку розмови для привернення уваги. — Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! (Марко Вовчок, I, 1955, 51); — Слухай, Пауль, — переривав мої думки Летер. — Ти ж не стріляй у нашого брата (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 14); Він озирнувся й гукнув до своїх ремісників: — Грицю, Лаврін, сюди! Слухайте, щоб у школу ні ногою (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 18).

8. тільки 1 ос. слухаю, перех. Уживається як відповідь підлеглої особи на розпорядження або оклик, яка указує на прийняття цього розпорядження до виконання або на готовність (при оклику) виконати щось. — Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню!.. — Слухаю пана (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 396); Досить, вдається, Брянському хоч уві сні окликнути його, як Шовкун одразу тихо відгукнеться: — Я вас слухаю (Олесь Гончар, III, 1959, 27); — Охрім, — покликав Чугай когось із темряви. Шустрий боєць прибіг швидко і нечутно. — Слухаю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 314).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання