Відмінності між версіями «Шляхтюга»
(Створена сторінка: '''Шляхтю́га, -ги, '''''м. ''Ув. отъ '''шляхтич. '''''Подумають, що який шляхтюга. ''Св. Л. 188. [[Катего...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | ==Словник Грінченка== | ||
'''Шляхтю́га, -ги, '''''м. ''Ув. отъ '''шляхтич. '''''Подумають, що який шляхтюга. ''Св. Л. 188. | '''Шляхтю́га, -ги, '''''м. ''Ув. отъ '''шляхтич. '''''Подумають, що який шляхтюга. ''Св. Л. 188. | ||
[[Категорія:Шл]] | [[Категорія:Шл]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | |||
| + | ===[http://sum.in.ua/s/shljakhtych]=== | ||
| + | ШЛЯ́ХТИЧ, а, чол. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
Версія за 21:33, 13 жовтня 2019
Словник Грінченка
Шляхтю́га, -ги, м. Ув. отъ шляхтич. Подумають, що який шляхтюга. Св. Л. 188.
Сучасні словники
[1]
ШЛЯ́ХТИЧ, а, чол. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).
