Відмінності між версіями «Мамаєва Слобода»
(Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Київ: відомий та невідомий/Ресурс}}) |
|||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Файл:Kyiv vidom ta nevidom.png|праворуч]] | [[Файл:Kyiv vidom ta nevidom.png|праворуч]] | ||
==Опис== | ==Опис== | ||
| + | Мамаєву Слободу називають «Пирогово в мініатюрі», порівнюючи з відомим і найстарішим в країні етнографічним музеєм під відкритим небом на півдні столиці. Але Мамаєва Слобода, при зовнішній й формальній схожості, несе інший посил: це не зібрання музейних експонатів, це - сучасний парк в стилі історичної народної традиції, на кшталт багатьох аналогічних установ в державах Європи. Всі споруди тут зібрані за автентичними старовинними кресленнями, малюнками і обмірюваннями. В центрі слободи стоїть триголова дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка відтворює однойменний храм Запорізької Січі часів Богдана Хмельницького. Постаралися художники і різьбярі й з внутрішнім інтер'єром - напевно, це одна з найбільш розкішно прикрашених в дусі козацького бароко церков з числа побудованих в наші часи. При цьому церква зсередини затишна і компактна. Від дерев'яних стін віє майже домашнім теплом - в холодні морозні дні, в осінню сльоту й в дощову погоду тут завжди затишно. Прекрасне різьблення іконостасу храму, яке гідне порівняння з кращими зразками майстрів минулих століть. Чому слобода названа «Мамаєвою»? В українському народному фольклорі, в першу чергу, у живопису, один з головних персонажів - т. зв. «Козак Мамай». Зазвичай його зображують сидячим «по-турецьки», з люлькою в роті й музичним інструментом - кобзою - в руках. Образ козака Мамая став уособленням кращих народних рис, зведеним зображенням захисника батьківщини, предметом дівочих мрій і символом козацького духу; він прикрашав «червоний куточок» народного житла поряд з іконами, а часто вивішувався й в церквах, особливо якщо у вигляді козака Мамая зображували будівельника або жертводавця храму. У Мамаєвій Слободі детально відтворений антураж і побут козацького поселення, показані особливості життя різних прошарків населення XVII-XVIII століть. Садиба сотника (командира козацької сотні та керуючого цивільним округом, де мешкали приписані до сотні козаки) являє нам зразок кам'яної будови тієї епохи. Житла гончара й коваля, будинок священика, млин на невеликому острівці, шинок, що належить єврею-орендарю й навіть хата ворожки-повитухи - всі ці будівлі з повсякденного життя, фольклору та побуту наших предків стають в Мамаєвій Слободі доступними, відчутними. Причому відчутними в прямому сенсі: на відміну від Пирогова чи інших музеїв старовинної архітектури до експонатів можна торкатися, на лавки - сідати, а на гарматах - фотографуватися. Є в Мамаєвій Слободі і, начебто, не козацький об'єкт: на пагорбі стоїть скіфська баба. Але й вона тут більш ніж доречна: саме за зразком скіфських курганів насипали козаки пагорби над могилами своїх товаришів і вождів, і часом тільки ці похмурі ідоли далеких попередників наших буйних степовиків служили запорожцям орієнтирами в походах, бачили їх сутички з ворогом, ставали єдиними свідками загибелі... Відчуття перебування в справжньому українському селі створюють численні плодові дерева, притаманні саме тутешнім широтам. Це дуб черещатий, липа, вишня, калина, барвінок, лілія. Як бачимо, самі назви асоціюються з Україною, з творами її письменників, поетів і художників. Мамаєва слобода, як повноцінний етнографічний парк, допомагає відчути українську традицію у всій її повноті. У тому числі, й кулінарної. Чотири види кухні можна випробувати тут - старшинську (т. зв. «благородну»), міщанську (міську), селянську й козацьку (похідну, запорізьку). Не тільки страви та напої створюються за дідівськими рецептами, але навіть посуд виготовлений на замовлення, за старовинними зразками. А весь персонал Мамаєвої Слободи одягнений у традиційний одяг козацької епохи. | ||
| + | |||
==Вид ресурсу== | ==Вид ресурсу== | ||
==Автор(и)== | ==Автор(и)== | ||
| Рядок 11: | Рядок 13: | ||
==Систематичні рубрики== | ==Систематичні рубрики== | ||
==Відомості про ресурс== | ==Відомості про ресурс== | ||
| − | ==Підготував | + | ==Підготував== |
| + | [[Гринюк Ігор Анатолійович]] | ||
Версія за 00:04, 14 грудня 2018
Зміст
Опис
Мамаєву Слободу називають «Пирогово в мініатюрі», порівнюючи з відомим і найстарішим в країні етнографічним музеєм під відкритим небом на півдні столиці. Але Мамаєва Слобода, при зовнішній й формальній схожості, несе інший посил: це не зібрання музейних експонатів, це - сучасний парк в стилі історичної народної традиції, на кшталт багатьох аналогічних установ в державах Європи. Всі споруди тут зібрані за автентичними старовинними кресленнями, малюнками і обмірюваннями. В центрі слободи стоїть триголова дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка відтворює однойменний храм Запорізької Січі часів Богдана Хмельницького. Постаралися художники і різьбярі й з внутрішнім інтер'єром - напевно, це одна з найбільш розкішно прикрашених в дусі козацького бароко церков з числа побудованих в наші часи. При цьому церква зсередини затишна і компактна. Від дерев'яних стін віє майже домашнім теплом - в холодні морозні дні, в осінню сльоту й в дощову погоду тут завжди затишно. Прекрасне різьблення іконостасу храму, яке гідне порівняння з кращими зразками майстрів минулих століть. Чому слобода названа «Мамаєвою»? В українському народному фольклорі, в першу чергу, у живопису, один з головних персонажів - т. зв. «Козак Мамай». Зазвичай його зображують сидячим «по-турецьки», з люлькою в роті й музичним інструментом - кобзою - в руках. Образ козака Мамая став уособленням кращих народних рис, зведеним зображенням захисника батьківщини, предметом дівочих мрій і символом козацького духу; він прикрашав «червоний куточок» народного житла поряд з іконами, а часто вивішувався й в церквах, особливо якщо у вигляді козака Мамая зображували будівельника або жертводавця храму. У Мамаєвій Слободі детально відтворений антураж і побут козацького поселення, показані особливості життя різних прошарків населення XVII-XVIII століть. Садиба сотника (командира козацької сотні та керуючого цивільним округом, де мешкали приписані до сотні козаки) являє нам зразок кам'яної будови тієї епохи. Житла гончара й коваля, будинок священика, млин на невеликому острівці, шинок, що належить єврею-орендарю й навіть хата ворожки-повитухи - всі ці будівлі з повсякденного життя, фольклору та побуту наших предків стають в Мамаєвій Слободі доступними, відчутними. Причому відчутними в прямому сенсі: на відміну від Пирогова чи інших музеїв старовинної архітектури до експонатів можна торкатися, на лавки - сідати, а на гарматах - фотографуватися. Є в Мамаєвій Слободі і, начебто, не козацький об'єкт: на пагорбі стоїть скіфська баба. Але й вона тут більш ніж доречна: саме за зразком скіфських курганів насипали козаки пагорби над могилами своїх товаришів і вождів, і часом тільки ці похмурі ідоли далеких попередників наших буйних степовиків служили запорожцям орієнтирами в походах, бачили їх сутички з ворогом, ставали єдиними свідками загибелі... Відчуття перебування в справжньому українському селі створюють численні плодові дерева, притаманні саме тутешнім широтам. Це дуб черещатий, липа, вишня, калина, барвінок, лілія. Як бачимо, самі назви асоціюються з Україною, з творами її письменників, поетів і художників. Мамаєва слобода, як повноцінний етнографічний парк, допомагає відчути українську традицію у всій її повноті. У тому числі, й кулінарної. Чотири види кухні можна випробувати тут - старшинську (т. зв. «благородну»), міщанську (міську), селянську й козацьку (похідну, запорізьку). Не тільки страви та напої створюються за дідівськими рецептами, але навіть посуд виготовлений на замовлення, за старовинними зразками. А весь персонал Мамаєвої Слободи одягнений у традиційний одяг козацької епохи.
