Відмінності між версіями «Млен»

Версія за 14:07, 1 листопада 2018

</gallery> Млен, -ну, м. = Млін. Вас. 183.

Сучасні словники

Млин — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії. Слово млин (прасл. *mъlinъ) має латинське походження: від лат. molīna, утвореного від дієслова molo («мелю»); припускається посередництво давн.в-нім. mulīn[1].

Власник млина чи працівник на ньому називався ме́льник чи міро́шник (діал. млина́р)

Історія

Все починалось з розмолу зерна. Європейські культури широко використовували зернові культури (пшениця, ячмінь, жито посівне, гречка звичайна). Стигле зерно збирали і мололи на борошно важкими кам'яними жорнами. Використовувалась енергія людей.

Винахід і створення млинів, що використовували енергію потоку води — важливий етап розвитку інженерного знання. Найбільш архаїчними були млини, де колеса приводили в рух товкачі, що розтовчували зерно в ступах. Пізніше з'явився привод до жорен.

Маються свідчення про існування водяного млина (molīna) в Стародавньому Римі вже в I ст. до н. е.[1]. Набагато пізніше були винайдені й вітряні млини.

Одне кіло зерна на борошно жорнами вручну могли змолоти за 1—2 години, бо зерно мололи переважно жінки та старші діти. Водяний та вітряний млин мололи за чверть години мішок зерна. Наявний прогрес, що почався з 16 ст., хоча й потребував платні. Тому кожне село мало власний млин. Велике село або старовинне місто мали декілька млинів.

Млин ставав своєрідним сільським центром, бо мав шляхи для підвозу зерна та вивозу готового борошна. Млин і мірошник — персонажі багатьох легенд і народних оповідань (згодом театральних вистав на їх основі), пов'язаних із ворожбою та нечистою силою.

В старовинних поселеннях старий млин розбирали і новий будували на тому ж місці, але вже за новими технологіями та з нових будівельних матеріалів. Деякі млини мали 400—600 років безперервного існування.

Види млинів

Ручний млин Ручний млин — пристрій для ручного розмелу зерна, більш складної будови, ніж прості жорна. Складається з двох рам (єрем), верхньої і нижньої, між якими поміщені жорна, механізму їх обертання і коша. На нижній рамі (єрмі) укріплене вертикальне колесо з пальцями (пальками), яке приводиться у дію корбою, і в свою чергу, обертає верхнє жорно (поверхник). Залізна вісь (веретено), що розташовується під нижнім нерухомим жорном (спідником), з'єднується зі залізною втулкою (веретінником), що кріпиться до поверхника й проходить через отвір у спіднику (у ручних жорнах, вітряних і водяних млинах аналогічна деталь відома як порпиця); верхній кінець веретена входить у веретінник. На верхній, меншій рамі (кошевому єрмі) встановлений кіш для зерна, з нього виходить жолоб (коритце) зі скобою (вухом). Наявний також спеціальний важіль (закрутка), повертанням якого можна підняти чи опустити кіш.

За допомогою корби обертають колесо, горизонтальний вал якого приводить у дію вертикальне веретено; причому роль шестірні грають пальці колеса і спиці на нижньому кінці веретена. На верхньому жорні є пристрій для автоматичного регулювання подачі зерна (спружина): палиця, що під час обертання штовхає вухо, витрушуючи з нього зерно, яке падає в отвір жорна (прогорницю). Готове борошно виходить через нижній жолоб (мучник).

Вітряний млин Докладніше: Вітряк Вітряк — млин, що використовує силу вітру як джерело енергії, і використовуються для того, щоб молоти зерно, а також в деяких місцевостях для перепомпування води, молочення зерна, розпилу деревини.

Водяний млин Докладніше: Водяний млин та Наплавний млин Для України характерні два типи водяних млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні. *Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою.

• За типом водяного колеса розрізняли такі види стаціонарних млинів:

Коре́чний млин(заст. корча́к, коре́чник) — з наливним колесом; Підсубі́йний млин (заст. підсубі́йок, підсубі́йник) — з підливним колесом; Млин зі середньобійним колесом. Середньобійне колесо повертала вода, що падала зверху, тому воно було найбільш ефективним в роботі. Найменш ефективним було підливне колесо, куди подавалась вода з невеликої висоти, а колесо поверталось повільно. Розміри колеса могли бути різними, в Британії середній водяний млин 19 століття мав діаметр три метри. За допомогою зубчастого механізму колесо поєднували з жорнами. Жорна і борошно від негоди ховали в приміщені. Приміщення млина могли бути дерев'яними та кам'яними. В Західній Європі будували як дерев'яні, так і кам'яні млини. Кам'яний млин розділяли на виробничу та житлову зони-кімнати, де мешкав мірошник (мельник), один або з родиною. такий млин міг мати два поверхи і комори для зберігання зерна й готового борошна.

Питель Пи́тель (через пол. pytel від сер.-в.-нім. biutel — «мішок») — млин, на якому змелювали біле борошно особливим помолом. Питлем також називали пристрій у такому млині, що відсіває борошно, і саме борошно, змелене в такому млині (інша назва — «питльованка»). Хліб з такого борошна відомий як питльо́ваник.

Млин з кінним приводом Деякі млини використовували силу тяглових тварин (коней, ослів, ослюків, мулів, волів). Такий привод називався кират (рідше топча́к, тупча́к, ступа́к) і застосовувався також для молотарок, січкарень, олійниць та інших приладів

Джерела та література

Млин // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Млини

Фото

• 

  Опис1

• 

  Опис2

• 

  Опис1

• 

  Опис2

</gallery>