Відмінності між версіями «Гармонія»
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
[[Категорія:Га]] | [[Категорія:Га]] | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | '''''Академічний тлумачний словник (1970—1980)''' | + | '''''Академічний тлумачний словник (1970—1980)'''<br /> |
| + | |||
1. муз. Закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні; співзвуччя. При теоретичному вивченні національних ознак музичної форми ми звичайно ділимо їх і говоримо окремо про лад, ритм, гармонію тощо (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 136); Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (Максим Рильський, I, 1960, 329); | 1. муз. Закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні; співзвуччя. При теоретичному вивченні національних ознак музичної форми ми звичайно ділимо їх і говоримо окремо про лад, ритм, гармонію тощо (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 136); Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (Максим Рильський, I, 1960, 329); | ||
// Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. З'явились теоретичні праці з музичної фольклористики, гармонії, теорії та сольфеджіо, з історії білоруської музики (Мистецтво, 6, 1958, 9); Диригент, як і всі музиканти, мусить ґрунтовно опанувати загальні відомості про музику: сольфеджіо, науку гармонії, поліфонії, музичних форм (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 4). | // Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. З'явились теоретичні праці з музичної фольклористики, гармонії, теорії та сольфеджіо, з історії білоруської музики (Мистецтво, 6, 1958, 9); Диригент, як і всі музиканти, мусить ґрунтовно опанувати загальні відомості про музику: сольфеджіо, науку гармонії, поліфонії, музичних форм (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 4). | ||
Версія за 19:29, 31 жовтня 2018
Гармонія, -нії, ж. 1) Гармонія. І гармонія, і сила, музика та й годі! Шевч. 214. 2) Музыкальный инструменты гармоника.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. муз. Закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні; співзвуччя. При теоретичному вивченні національних ознак музичної форми ми звичайно ділимо їх і говоримо окремо про лад, ритм, гармонію тощо (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 136); Він [Бетховен] чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути (Максим Рильський, I, 1960, 329); // Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. З'явились теоретичні праці з музичної фольклористики, гармонії, теорії та сольфеджіо, з історії білоруської музики (Мистецтво, 6, 1958, 9); Диригент, як і всі музиканти, мусить ґрунтовно опанувати загальні відомості про музику: сольфеджіо, науку гармонії, поліфонії, музичних форм (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 4).
2. Злагоджене звучання, приємне для слуху; милозвучність. Вже над світом, коли східний край неба спалахнув полум'ям і свіже повітря виповнилось чудовою гармонією пташиного співу, Гнат, коливаючись, мов п'яний, поплентавсь додому (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); Якийсь зовсім інший світ, про існування якого він навіть не підозрівав, відкрився йому зараз в цих повних гармонії звуках (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 413).
3. Поєднання, злагодженість, взаємна відповідність якостей (предметів, явищ, частин цілого). В природі є порядок і гармонія всіх речей, певні незмінні закони (Іван Франко, II, 1950, 105); Всі разом вони [пелюстки] утворювали таку дивовижну гармонію форм і фарб, що не можна було відірвати очей (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 85).
Ілюстрації=
|
|
|
|
