Відмінності між версіями «Туша»

Версія за 11:56, 29 жовтня 2018

Туша, -ші, ж. Туша. Туші жидам та й попродав, шкіри в кожух наклав. ЗЮЗО. II. 546. Ум. Тушка. Лисичкасестричка тушку з’їла, а кишечки під себе поховала. Мнж. 4.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 331.

ТУ́ША, і, жін. 1. Оббіловане і випатране тіло забитої тварини. На гіллях висіли обідрані волові й баранячі туші (Олекса Стороженко, I, 1957, 397); Сміливо розрізав [князь] шкуру на вбитій тварині, вправними рухами став свідкувати тушу (Павло Загребельний, Диво, 1968, 245); Колій приготувався членувати тушу (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 432); // Мертве тіло якої-небудь великої тварини. Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра (Микола Трублаїні, Хатина.., 1934, 32); По снігах густо чорніли трупи німецьких солдат.. та кінські туші із задертими догори підковами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 486). 2. розм. Про велике, гладке тіло людини. — Кинув би усяку суєту мирськую та й пішов до вас на Запорожже [Запоріжжя]! — Гм! — каже Кирило Тур, озирнувши його тушу. — Не багато таких потовпилось би в курені! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); Величезна туша куратора Траскіна ледве вміщалась у кріслі (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 426).

Ілюстрації