Відмінності між версіями «Кметити»
(→Див. також) |
(→Джерела та література) |
||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| − | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 195. | + | 1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 195. |
| + | 2.Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 743. | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Версія за 17:26, 28 жовтня 2018
Кмети́ти, кмечу, -ти́ш, гл. Смекать, понимать; замѣчать, примѣчать. Уже дитина кметить. НВолын. у.
Зміст
Сучасні словники
КМЕТИ́ТИ див. кмітити. КМІТИТИ, кмічу, кмітиш, рідко КМЕТИТИ, кмечу, кметиш і КМІТУВАТИ, рідко КМЕТУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Те саме, що міркувати; розмірковувати. Сіла вона та й кмітить; вона сподівалась, чи не над'їде хто та підвезе її до другого села (Нечуй-Левицький, III, 1956, 210); Все на один лад кметуючи, дійшли вони до Волоської (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 26); — Як би вислизнути з-під ласкавої опіки [отамана]? — кмітували [друзі] (Яків Качура, II, 1958, 372); // Розуміти, тямити. Уже дитина кметить (Словник Грінченка).
2. за ким — чим, діал. Спостерігати, стежити. Радюк не зводив очей з Ольги й кмітив за нею (Нечуй-Левицький, I, 1956, 548).
3. діал. Зауважувати, помічати. З тим я й поїхав, а вже кмітую, що мій Савка аж горить з нетерплячки (Іван Франко, II, 1950, 42).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 195. 2.Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 743.
