Відмінності між версіями «Знатник»

Версія за 16:19, 28 жовтня 2018

Знатник, -ка, м. Знахарь, колдунъ. Мнж. 72. Сей Бондарь знатни́к великий бувО. 1862. V. 102.

Сучасні словники

ЗНА́ТНИ́К, знатника, заст., рідко. Те саме, що знахар. * У порівняннях. Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Юрій Яновський, I, 1954, 257).

ЗНА́ХАР, я, рідко ЗНА́ХОР, ЗНА́ХУР, а, чол., заст. Людина, що лікує різними немедичними засобами, а також займається чаклуванням. Прибіг знахар. Тудою, сюдою, віхтем, деркачем, ..довбнею, сморовидлом, — нічого не вдіє! (Марко Вовчок, VI, 1956, 273); [Павло:] Нема нуднішої болісті, як зуби. [Яким:] Є такі знахарі, що замовляють (Марко Кропивницький, II, 1958, 354); Цілу ніч на горищі щось гурчить, як ото на прядці пряде або на бубні бубонить. Вона [жінка] і до знахарів, і до шептух — не допомагає. Це, кажуть, у тебе прокляте місце, треба перенести хату на другу садибу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 85); Зо всього свого князства [князівства] зібрав князь лікарів, знахурів — та ні один нічого не вдіє, ніхто поради не дасть (Олекса Стороженко, I, 1957, 54); * У порівняннях. Сей на руках знав ворожити, Кому, знав, скілько віку жити, Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм. Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок (Іван Котляревський, I, 1952, 225).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

• [1]

Академічний тлумачний словник

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 645.

Зовнішні посилання