Відмінності між версіями «Омохтіти»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Омохтіти, -тію, -єш, '''''гл. ''Обрости мхомъ. Вх. Зн. 43. | '''Омохтіти, -тію, -єш, '''''гл. ''Обрости мхомъ. Вх. Зн. 43. | ||
[[Категорія:Ом]] | [[Категорія:Ом]] | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
Версія за 14:56, 25 жовтня 2018
Омохтіти, -тію, -єш, гл. Обрости мхомъ. Вх. Зн. 43.
Зміст
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Мохом порости (обрости і т. ін.): а) давно забутися. Що було, то мохом поросло (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 274); Часи князів і бояр поросли мохом (Іван Франко, XVI, 1955, 184); б) постаріти. Одна на другу [ворони] позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли (Тарас Шевченко, I, 1951, 298); Серце обросло (поросло) мохом у кого, чиє — хтось, став байдужим, бездушним. Коли б могли Вони збудить луну і розтроюдить рани В серцях людей, що мохом поросли.. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова... (Леся Українка, I, 1951, 165).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 814.
Ілюстрації
|
