Відмінності між версіями «Дочер»
(Створена сторінка: '''Дочер, -рі, '''''ж. ''= '''Дочка. '''''Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер од...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дочер, -рі, '''''ж. ''= '''Дочка. '''''Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав. ''Чуб. III. 278. | '''Дочер, -рі, '''''ж. ''= '''Дочка. '''''Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав. ''Чуб. III. 278. | ||
[[Категорія:До]] | [[Категорія:До]] | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | Дочка́[1], розм. до́нька[2] — дівчина/жінка стосовно до своїх батьків. Інше визначення: дочка — дитина батьків жіночої статі. | ||
| + | |||
| + | Зменшено-пестливі форми — «донька», «доця», «донечка», «дочечка». | ||
| + | ==Етимологія== | ||
| + | Українське «дочка» походить через давньорус. дъчи (род. відм. дъчере) від прасл. *dъkti (род. відм. *dъktere). Слов'янські слова зі значенням «дочка» є споріднені з лит. dukra, нім. Tochter, нід. dochter, дан. datter, швед. dotter, англ. daughter, тадж. духтари, перс. دختر, «духтар». Праіндоєвропейську форму реконструюють як *dhughəter; можливо, воно пов'язане з коренем *dheugh («доїти») — тобто, «та, що доїть» (пор. дав.-інд. duhita — «дочка» і duh — «доїти»), але питання залишається остаточно не з'ясованим[3]. | ||
| + | |||
| + | У давньоруській мові дъчи (як і праслов'янське *dъkti) відмінювалося аналогічно мати (*mati): дъчи, дъчере, дъчери, дъчерь, дъчерью, дъчере, називний відмінок множини дъчери тощо. Українська форма з прикінцевим «-ка» виникла як зменшена до дъчи (*дъчка), і стала відмінюватися як іменник І-ої відміни. Так само змінилася форма слова і парадигма відмінювання в польській мові: праслов. *dъkti > ст.-пол. cora > ст.-пол. córa > córa + -ka > пол. córka. | ||
| + | |||
| + | Варіант «донька» з'явився внаслідок сприйняття кореневого «-ч» як зменшувального суфікса із заміною його на інший зменшувальний суфікс «-н». | ||
| + | |||
| + | Доданням приставки *pa- до *dъkti утворене слово, що позначає нерідну дочку — «падчерка» («падчірка»). | ||
| + | |||
| + | ==Споріднені терміни== | ||
| + | Хрещена дочка — похресниця, хрещениця, особа жіночої статі стосовно своїх хрещених батьків | ||
| + | Названа дочка або прийомна дочка — дівчинка, яку взяли на виховання, прийняли за свою дочку, удочерили; приймачка | ||
| + | Молочна дочка — особа жіночої статі, вигодована у дитинстві чужою жінкою (молочною матір'ю), стосовно неї | ||
| + | ==У культурі== | ||
| + | |||
| + | Електра — дочка Агамемнона й Клітемнестри, що відмстила своїй матері за вбивство батька | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер1.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер3.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|NFMu8mID_pg}} | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | Дочка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. | ||
| + | Донька // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. | ||
| + | Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с. | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Версія за 10:21, 24 жовтня 2018
Дочер, -рі, ж. = Дочка. Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав. Чуб. III. 278.
Зміст
Сучасні словники
Дочка́[1], розм. до́нька[2] — дівчина/жінка стосовно до своїх батьків. Інше визначення: дочка — дитина батьків жіночої статі.
Зменшено-пестливі форми — «донька», «доця», «донечка», «дочечка».
Етимологія
Українське «дочка» походить через давньорус. дъчи (род. відм. дъчере) від прасл. *dъkti (род. відм. *dъktere). Слов'янські слова зі значенням «дочка» є споріднені з лит. dukra, нім. Tochter, нід. dochter, дан. datter, швед. dotter, англ. daughter, тадж. духтари, перс. دختر, «духтар». Праіндоєвропейську форму реконструюють як *dhughəter; можливо, воно пов'язане з коренем *dheugh («доїти») — тобто, «та, що доїть» (пор. дав.-інд. duhita — «дочка» і duh — «доїти»), але питання залишається остаточно не з'ясованим[3].
У давньоруській мові дъчи (як і праслов'янське *dъkti) відмінювалося аналогічно мати (*mati): дъчи, дъчере, дъчери, дъчерь, дъчерью, дъчере, називний відмінок множини дъчери тощо. Українська форма з прикінцевим «-ка» виникла як зменшена до дъчи (*дъчка), і стала відмінюватися як іменник І-ої відміни. Так само змінилася форма слова і парадигма відмінювання в польській мові: праслов. *dъkti > ст.-пол. cora > ст.-пол. córa > córa + -ka > пол. córka.
Варіант «донька» з'явився внаслідок сприйняття кореневого «-ч» як зменшувального суфікса із заміною його на інший зменшувальний суфікс «-н».
Доданням приставки *pa- до *dъkti утворене слово, що позначає нерідну дочку — «падчерка» («падчірка»).
Споріднені терміни
Хрещена дочка — похресниця, хрещениця, особа жіночої статі стосовно своїх хрещених батьків Названа дочка або прийомна дочка — дівчинка, яку взяли на виховання, прийняли за свою дочку, удочерили; приймачка Молочна дочка — особа жіночої статі, вигодована у дитинстві чужою жінкою (молочною матір'ю), стосовно неї
У культурі
Електра — дочка Агамемнона й Клітемнестри, що відмстила своїй матері за вбивство батька
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Джерела та література
Дочка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. Донька // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
