Відмінності між версіями «Зибком»

Поточна версія на 22:31, 21 жовтня 2018

==Словник Грінченка==

Зи́бком, нар. — кипі́ти. Безъ всего, ни съ чѣмъ кипѣть (о водѣ для кушанья). Окріп зибком кипить. Борз. у.

Словник Грінченка

Те саме, що й кипіти. КИПІТИ, плю, пиш; мн. киплять; недок.

1. Клекотіти, вирувати, пінитися під час нагрівання, випускаючи гарячу пару (про рідину). В чорнім котлі кипить вода, дим збивається вгору, під дах, і вилітає крізь гонти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 329); [Гаврило:] Ви ж підете спочатку в пекло і будете.. дивитись, щоб кипіла добре смола і сірка в казанах (Олександр Корнійчук, I, 1955, 216); // безос. В кухні кипить і горить, печеться й смажиться (Юрій Яновський, IV, 1959, 134); // Нагрівшись до 100° C, випускати пару (про посудину з рідиною). В передпокої.. на електричній плитці кипить закрита каструлька (Іван Кочерга, II, 1956, 452); Хтось побіг у суміжну юрту, де кипів самовар, і не піалу чаю, а весь самовар притяг до хворого (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 19); // Доходити до точки перетворення на пару; закипати. Вода кипить при 100° Цельсія; // Варитися. Риба кипіла в казані, а кругом казана на дзигликах сиділи рибалки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 229); // Топитися (про метал). Багато разів бачив Семен Крутояр, як кипить сталь, і завжди складалося враження, ніби кипить вона по-новому (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 231); Кипів метал, розтоплений до краю, Летіли іскри (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 64); * У порівняннях. Усе крутилося, немов у казані кипіло (Яків Качура, II, 1958, 16). ♦ Кипіти в ключ (ключем) — бурхливо кипіти, шумувати. Мудрий борщ кипів уже в ключ; сичав, стікаючи на черінь (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 414); Як (мов, наче і т. ін.) в окропі (у казані) кипить (кипіло) — про дуже жваву, енергійну роботу, діяльність. День у день тобі як в окропі кипить. Полагодив хату, давай погріб обчищати та оброблювати (Панас Мирний, I, 1949, 324).

2. перен. Бурхливо вирувати, бурхати, клекотіти (про холодні, не підігріті рідини). Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді, як живі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351); Навколо плоту кипіла білим шумовинням вода (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 176); * Образно. В Ташані вода як синькою розведена, і сині хмари киплять у ній, миються гнівною хвилею, яку безупинно гонить свіжий вітер-весняк (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 126); // Шумувати (про вино, пиво та ін. напої). Вино з його іскрами било, Блищами мріло, струмочком кипіло (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 205); // Про посуд, у якому шумує напій. Кипить келих вина. ♦ Кипить (кипіла) кров див. кров; Кипить (кипіла) кров на ранах — кров запікається на ранах. О, не даремно тут лунав до бою клич, Кипіла кров на ранах! (Максим Рильський, I, 1946, 193); Киплять (кипіли) сльози в (на) чиїх очах — хтось готовий заплакати, близький до плачу. — Геть! Геть! Геть! — закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 294).

3. ким, чим, перен. Бути наповненим або вкритим ким-, чим-небудь, що швидко рухається, ворушиться. Кипіло плесо рибою (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 256); Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 276); // безос. Навколо аж кипіло від людей (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 79).

4. перен. Бурхливо, палко виявлятися (про почуття, переживання). У місті було тихо. Лише на базарах кипіли оголені пристрасті (Іван Микитенко, II, 1957, 320); В ньому кипіла радість, і він беззвучно сміявся (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 50); Заруба мить затримався з відповіддю. Гостре почуття образи кипіло в ньому (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 476); // Бурхливо, палко відчувати, переживати що-небудь. Хоч всі в родині кипіли злістю і завзяттям.., але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 310); Обидва ще кипіли ненавистю, обидва були ще напівсвідомі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 300); Любочка, хоч і сиділа нерухомо, вся кипіла від збудження і хвилювання (Вадим Собко, Справа.., 1959, 223). ♦ Кипить (кипіло) серце; Кипить (кипіла) душа: а) про стан великого збудження, хвилювання тощо. Йосип мовчав, доки кипіло його серце, доки було мочі мовчати (Панас Мирний, IV, 1955, 37); Петру зривається з місця, йде по шляху. Душа його кипить. Потім він потроху заспокоюється (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 197); б) (на кого — що) обурюватися на когось, із чогось. Наталка мовчить. Почуваю, що душа її аж до самого дна кипить на мене та на мою професію (Юрій Яновський, I, 1954, 21).

5. перен. Відбуватися, здійснюватися дуже швидко, енергійно, бурхливо. Скрізь кипіла робота, скрізь ворушились люди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 74); Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (Павло Грабовський, I, 1959, 413); Життя в семінарії кипіло: співи, музика, диспути, вечірки, література (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 43); Між друзів ясночолих Кипить розмова (Микола Зеров, Вибр., 1966, 40); // Відбуватися, проходити запекло, напружено (про війну, бій, боротьбу). Бій кипів, скрізь валялися трупи (Павло Грабовський, I, 1959, 517); Даль ясна, і в голубому небі спокій, а на землі кипить війна (Володимир Сосюра, II, 1958, 396). ♦ Кипить (кипіло і т. ін.) в чиїх руках що — хтось дуже швидко й вправно щось робить, виконує. У неспокійного діда завжди знайдеться якась робота, усе він знав, усе кипить в його руках (Михайло Стельмах, II, 1962, 261); За що б не взявся [Усман] — робота кипіла в його руках (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 5).

6. перен. Бути дуже великим, лютим (про мороз). Ось схопилась хуртовина, Закурилася долина, І кипить мороз у полі На просторі та на волі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 83); А час линув. Кипіли морози, завивала хуртовина, царював холод (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); // Тремтіти, дрижати. Земля кипить під кулями. Наче градом б'є на землю з цієї страшної ревучої хмари (Юрій Яновський, I, 1954, 48).

Посилання

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 150.