Відмінності між версіями «Відчай»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Відчай, -чаю, '''''м. ''Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: '''пустити на одчай божий, ...) |
м |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Відчай, -чаю, '''''м. ''Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: '''пустити на одчай божий, — на одчай душі'''. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294. | '''Відчай, -чаю, '''''м. ''Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: '''пустити на одчай божий, — на одчай душі'''. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294. | ||
[[Категорія:Ві]] | [[Категорія:Ві]] | ||
+ | [http://sum.in.ua/s/vidchaj] | ||
+ | ВІ́ДЧАЙ, ю, чол. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. І Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам'яніло... (Степан Васильченко, I, 1959, 144); Передсмертний відчай охопив його серце (Юрій Яновський, I, 1958, 222); * У порівняннях. Спів, тривожний, як одчай, оплакував, гукав, будив (Юрій Яновський, V, 1959, 50). | ||
+ | [Бути] у відчаї — відчувати, переживати сильний душевний біль, безвихідність становища. Не раз він був у відчаї, що не може зодягнути її [дружину] по-людськи (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 151); Вкидати у відчай кого — викликати в кого-небудь почуття сильного душевного болю, безвихідності. Не хоче [Людмила] після відмови, бодай випадково, зустрічатися з ним. І це вкидало Павла у відчай (Андрій Головко, II, 1957, 490); Впадати (впасти) у відчай — піддаватися почуттю сильного душевного болю, безвихідності, безнадійності. — Не впадайте в тугу та в одчай! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 322); Доводити (довести) до відчаю — певними діями змушувати когось піддатися почуттю сильного душевного болю, безвихідності. Антоша Стукач доводив його тоді до відчаю (Олесь Донченко, V, 1957, 293); З відчаю — будучи охопленим почуттям душевного болю, безвихідності; з горя. Ти не ламай тоді з відчаю руки, А добрим словом, пошепки, прости (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 140); На відчай [душі] — зважившись на все, ризикуючи всім. Пустив на одчай душі (Номис, 1864, № 4294); Вони лиш пам'ятали, що бігли на одчай, через комиші, через воду, в безпросвітній темряві (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351). |
Версія за 20:37, 19 жовтня 2018
Відчай, -чаю, м. Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: пустити на одчай божий, — на одчай душі. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294. [1] ВІ́ДЧАЙ, ю, чол. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. І Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам'яніло... (Степан Васильченко, I, 1959, 144); Передсмертний відчай охопив його серце (Юрій Яновський, I, 1958, 222); * У порівняннях. Спів, тривожний, як одчай, оплакував, гукав, будив (Юрій Яновський, V, 1959, 50).
[Бути] у відчаї — відчувати, переживати сильний душевний біль, безвихідність становища. Не раз він був у відчаї, що не може зодягнути її [дружину] по-людськи (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 151); Вкидати у відчай кого — викликати в кого-небудь почуття сильного душевного болю, безвихідності. Не хоче [Людмила] після відмови, бодай випадково, зустрічатися з ним. І це вкидало Павла у відчай (Андрій Головко, II, 1957, 490); Впадати (впасти) у відчай — піддаватися почуттю сильного душевного болю, безвихідності, безнадійності. — Не впадайте в тугу та в одчай! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 322); Доводити (довести) до відчаю — певними діями змушувати когось піддатися почуттю сильного душевного болю, безвихідності. Антоша Стукач доводив його тоді до відчаю (Олесь Донченко, V, 1957, 293); З відчаю — будучи охопленим почуттям душевного болю, безвихідності; з горя. Ти не ламай тоді з відчаю руки, А добрим словом, пошепки, прости (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 140); На відчай [душі] — зважившись на все, ризикуючи всім. Пустив на одчай душі (Номис, 1864, № 4294); Вони лиш пам'ятали, що бігли на одчай, через комиші, через воду, в безпросвітній темряві (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351).