Відмінності між версіями «М’я»

Версія за 11:00, 19 жовтня 2018

М’я, ме́ння, с. Имя. Дали йому м’я святого Христа. Нп.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Ім'я В українській мові (як і в багатьох слов'янських) ім'я — власна назва суб'єкта, тобто людини, тварини чи персонажа. В деяких інших мовах термін, що позначає власну назву суб'єкта (наприклад, англ. name), може позначати власну назву і будь-якої іншої сутності — організаційної одиниці (наприклад, підприємства), речі, продукту (бренду), ідеї або концепції. Ім'я зазвичай виконує ідентифікаційну функцію — щоби розрізняти членів одного класу. Згідно сучасних наукових досліджень,[1] імена утворюють ідентифікаційний реєстр (індекс) індивідуумів в межах певної інформаційної множини.

Науковим дослідженням імен займається галузь мовознавства — ономастика, котра досліджує історію, використання та походження імен, тобто конотація імені. Інша частина ономастики займається теоретичним дослідженням імен, тобто питанням: що є іменем?Це теорія основного значення імені

Антропономастика є частиною ономастики котра досліджує власні назви персон — імена, прізвища та псевдоніми.

Особове ім'я Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала батьком. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC%27%D1%8F

ІМ'Я́, імені та ім'я, сер.

1. Особиста назва людини, що дається їй після народження. — Мені почулося наче ім'я моєї жінки (Панас Мирний, III, 1954, 274); — Ой, лихо, Романочку, — зітхнула і довірливо поглянула на парубка. Не помітила, як і назвала його ніжним ім'ям (Михайло Стельмах, I, 1962, 350); // рідко. Прізвище. Бєлінський, Герцен, Чернишевський, Добролюбов... Це імена, які навіки ввійшли в народну пам'ять (Максим Рильський, III, 1956, 10); Не змовкає на робітничих мітингах ім'я Леніна (Олександр Довженко, I, 1958, 51).

Від імені кого, чого — за чиїм-небудь дорученням, проханням. Від імені нашого «літературного комітету» звертаюся до Вас з великим проханням (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 199); Відкривати (відкрити) чиє ім'я див. відкривати; В ім'я кого, чого — заради кого-, чого-небудь; на честь когось, чогось. «Все в ім'я людини, для блага людини» — цьому девізові підпорядкована вся діяльність партії і Радянської влади (Комуніст України, 11, 1966, 50); Власне ім'я див. власний; Іменем кого, чого, чиїм — на підставі влади кого-, чого-небудь, чийогось авторитету. Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море сльоз і крові, А сирот іменем Христовим Замордували, розп'яли… (Тарас Шевченко, II, 1953, 33); Імені кого, чого — названий на честь, у пам'ять кого-, чого-небудь. Школа імені Ів. Франка; На ім'я: а) особистою назвою (а не прізвищем). Словаки вже запросто кликали його на ім'я як свого односельчанина (Олесь Гончар, III, 1959, 322); б) (кого, чиє) призначений, адресований кому-небудь. Просила б я тебе, мамочко, щоб ти мені прислала на ім'я Корейво записку, аби він мені видав деякі ноти (Леся Українка, V, 1956, 30).

2. уроч., рідко. Те саме, що назва 1; найменування. Апостол правди і науки, Котрого ждав ти день по дню, Прийшов, простяг потужні руки, — І легіон ім'я йому (Іван Франко, XIII, 1954, 85); Яке глибоке щастя — жить, Буть гідним імені людини. Народу й людськості служить! (Максим Рильський, III, 1961, 166). ♦ Називати (назвати) речі своїми (їх) іменами — говорити прямо, не прикрашаючи нічого, не добираючи слів і висловів, які пом'якшують що-небудь. [Назар:] А зобов'язання треба брати не в кабінеті, а з нами, тут... [Скарбун:] Ви відповідаєте за свої слова? [Назар:] Я називаю речі їх іменами (Микола Зарудний, Антеї, 1961, 15).

3. з означ., рідко. Те саме, що слава; репутація. — Ви, каже [майор], з'явитесь додому новими людьми, людьми з світовим іменем (Олесь Гончар, III, 1959, 294); Не псувати доброго імені.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 23.

ім’янаре́чення — давній звичай, пов’язаний з вибором імені для новонародженого; називався «йти за іменем», оскільки баба-повитуха або ж повитуха з кумами чи самі куми йшли з подарунками (хлі­бом, крупою чи куркою) до свяще­ника, щоб «одержати ім’я»; нама­галися, щоб ім’я сприяло щастю та благополуччю новонародженого (таким вважали передусім ім’я святого, з днем якого збігався день народження); ім’янаречення від­бивало і певні норми моралі та звичаєвого права (скажімо, на ви­бір імені впливали стосунки роди­ни з церквою, священиком, громадою); траплялися й курйози при ім’янареченні, пop. у повісті «Ми­кола Джеря» І. Нечуя-Левицького: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняно­го батька й надавав його дітям та­ких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в го­лову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому і губила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 261-262.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC%27%D1%8F http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%96%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%96%D0%BC%27%D1%8F