Відмінності між версіями «Жбурити»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Категорія:Жб]] | [[Категорія:Жб]] | ||
| − | + | ||
| − | + | ЖБУРЛЯ́ТИ, яю, яєш, рідше ЖБУ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм. | |
| + | |||
| + | 1. Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 333); — Ану, дівко, лови! — і кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 190); Рвучкий вітер крутить, жбурляє в шибки вихри дощових бризок (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 168); * Образно. Сонце знов жбурляло у вікно Проміння косого сліпучі злитки (Микола Руденко, Ленінградці, 1948, 6); Куди тільки не кидала його доля, як не жбурляла ним (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 440); | ||
| + | // Сильно гойдати, підкидати. Вкритий білими гребенями, він [Дніпро] бушував, лютився, здіймав піняві хвилі, жбурляв, мов тріску, самітний човен з одинокою людиною (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 736). | ||
| + | |||
| + | 2. перен. Різко, з гнівом і обуренням говорити про кого-небудь або звертатися до кого-небудь. Гнівний народний месник [Гнат Голий] у виконанні Саксаганського з великим емоційним наснаженням жбурляв цілі тиради обвинувачень на адресу Сави Чалого (Минуле українського театру, 1953, 151). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 18:59, 18 жовтня 2018
Жбурити, -рю, -риш и жбурля́ти, -ля́ю, -єш, одн. в. жбурнути, -ну, -неш, гл. = Шпурляти, шпурнути. Жбурляє чорт дідьком. Посл. Як жбурне книжкою під поріг. Св. Л. 230.
ЖБУРЛЯ́ТИ, яю, яєш, рідше ЖБУ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм.
1. Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 333); — Ану, дівко, лови! — і кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 190); Рвучкий вітер крутить, жбурляє в шибки вихри дощових бризок (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 168); * Образно. Сонце знов жбурляло у вікно Проміння косого сліпучі злитки (Микола Руденко, Ленінградці, 1948, 6); Куди тільки не кидала його доля, як не жбурляла ним (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 440); // Сильно гойдати, підкидати. Вкритий білими гребенями, він [Дніпро] бушував, лютився, здіймав піняві хвилі, жбурляв, мов тріску, самітний човен з одинокою людиною (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 736).
2. перен. Різко, з гнівом і обуренням говорити про кого-небудь або звертатися до кого-небудь. Гнівний народний месник [Гнат Голий] у виконанні Саксаганського з великим емоційним наснаженням жбурляв цілі тиради обвинувачень на адресу Сави Чалого (Минуле українського театру, 1953, 151).
Ілюстрації
|
|
|
|
