Відмінності між версіями «Люлята»

Версія за 07:04, 18 жовтня 2018

Люля́та. Въ колыбельн. припѣвѣ. Люлі, люлі, люлята. Мил. 40.

Сучасні словники

Словник української мови.

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572.

Лю́ляти, ляю, єш, гл. 1) Баюкать. Люляю, люляю, поб’ю котка, полаю. Мет. 2. 2) Спать (о дѣтяхъ). А Савиха молоденька дитину колише: «Ой люляй, люляй, вродливий синочку!». Гол. І. 19. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 389.

МАЛЯ, яти, с. 1. розм. Маленька дитина. [Перше потерча:] Нас матуся положила і м'якенько постелила,.. і тихенько заспівала: люлі-люлі-люлята, засніть, мої малята! (Л. Укр., III, 1952, 186); Молодиця взяла маля з колиски, заспокоїла його (Баш, Проф. Буйко, 1946, 19); // Молодший школяр. Малята і старшокласники виступали з декламаціями та скетчами (Гончар, IV, 1960, 182). 2. Молода тварина, що перебуває при матері. Він ніс на руках маленьке оленятко, а за ним, забувши страх, бігла [олениця].., весь час тягнучися губами до свого маляти (Багмут, Щасл. день.., 1959, 239); Ластівка своїх малят годує, вона їх береже, доглядає, поки крила їм відростуть (Гончар, Тронка, 1963, 110).

ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6). Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору Люлю́кать – 1) (баюкать) лю́ляти, заколи́хувати, гойда́ти (дити́ну). [Люля́ю, люля́ю, поб’ю́ котка́ пола́ю (Метл.)]; 2) (улюлюкать) тю́кати, тюгу́кати.

ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6).

ЛЮЛЯТИ разг. качать, укачивать Латинська транскрипцiя: [lyulyaty] → ЛЮМ'ЄР Люм'є ← ЛЮЛЯ-КЕБАБ люля

Люлі, люлі, люлята, Гоніть, хлопці, телята. Люлі, люлі, люлята! Теляточки пасуться І в хлівець заженуться. Люлі, люлі, люлята! Та спати полягають, А пастушка згадають. Люлі, люлі, люлята! А пастушок у мішок, А з мішечка в торбиночку, Приспр нашу дитиночку. Засни, засни, задрімай Та нічого не думай!

Інфінітив лю́ляти

	однина	множина

Наказовий спосіб 1 особа лю́ляймо 2 особа лю́ляй лю́ляйте МАЙБУТНІЙ ЧАС 1 особа лю́лятиму лю́лятимемо, лю́лятимем 2 особа лю́лятимеш лю́лятимете 3 особа лю́лятиме лю́лятимуть ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС 1 особа лю́ляю лю́ляємо, лю́ляєм 2 особа лю́ляєш лю́ляєте 3 особа лю́ляє лю́ляють Активний дієприкметник

Дієприслівник лю́ляючи МИНУЛИЙ ЧАС чол. р. лю́ляв лю́ляли жін. р. лю́ляла сер. р. лю́ляло Активний дієприкметник

Пасивний дієприкметник

Безособова форма

Дієприслівник лю́лявши

Ілюстрації

|style="width:20%; padding-top:1em;"|

Медіа

Див. також

Джерела та література

[1] [2] [3] ›

Зовнішні посилання