Відмінності між версіями «Лейтарь»

Версія за 19:14, 15 жовтня 2018

Сучасні словники

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 353.

Лейта́рь, -ря́, м. Рейтаръ. Скоро лейтарі до його прибували, листи подавали. АД. II. 123.

Рейтар, -ра, м. Конный солдатъ. Блиснула грімниця із чорної хмари, повалились, покотились пішаки й рейтари. К. Досв. 9.

Словник української мови

Найманий солдат важкої кавалерії у Західній Європі XVI—XVII ст. та Росії XVII ст.

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Прийшли на зміну важкій лицарській кінноті. Мали на озброєнні вогнепальну зброю (рушницю або карабін, пістолі), палаші, а іноді і списи; носили шоломи і нагрудні лати. Рейтари/Лейтарі нарівні з кірасирами і драгунами використовувались для завдання вирішальних ударів противнику. Вели атаку щільними бойовими порядками. Організацію і тактику ведення бою розробив Моріс Оранський у нідерландській армії. Рейтари/Лейтарі складались переважно з німців і служили в постійних найманих арміях Польщі, Швеції, німецьких держав.

Рейтарські/Лейтарські підрозділи використовувались польським урядом в Україні для придушення козацьких повстань та під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Українські козацькі полки неодноразово завдавали поразок рейтарським/лецтарським військовим частинам. На поч. 18 століття рейтари/лейтарі були замінені драгунами та кінними єгерами.

Джерела та література

Черкас Б. В. Рейтари // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 172. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]