Відмінності між версіями «Цюкнути»
(→Джерела та література) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | ЦЮКНУТИ, ну, неш, док. | ||
| + | |||
| + | 1. перех. і неперех. Однокр. до цюкати. Він цюкнув пару разів і зупинився, відпочиває, опертий на держалні дзюбака (Іван Франко, IV, 1950, 26); Той підводчик, що залишився, з сокирою біля люшні порається. А воно не стільки й роботи біля неї — двічі цюкнув і готово (Андрій Головко, I, 1957, 307); — В комсомольських справах треба приходити ввечері після роботи, — сказала вона і сердито цюкнула сапкою (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 159); І ось щось цюкнуло несміло... І тут... і там... Прокинувсь ліс. Нічна робота закипіла (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 213); Але синиця страшенно задиркувата. Вона й тут не втрималася, засичала на горобця і цюкнула його дзьобом (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 185); Цюкнула нова сокира Раптом серед поля, Затряслася, застогнала Молода тополя (Степан Руданський, Тв., 1959, 92). | ||
| + | |||
| + | 2. перех. і без додатка, розм. Ударити кого-небудь чимсь. Мало не обірвавши на собі шабельтас, Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 36); Цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком, і перевернувся Оксенові світ землею вгору, а небом униз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 22); Взяла [Секлета] сокиру, приладнала витягнену шию курки до лавки, цюкнула (Олесь Донченко, III, 1956, 133); | ||
| + | // Початися несподівано і з великою силою (про мороз). Підвечір вітер затих і цюкнув мороз, а вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 460); | ||
| + | // перен. Завдати удару кому-небудь. Лист колгоспників? Обурені нарисом Плужника?! Коли Коростилевський, завітавши до редакції, почув про це, аж мугикнув від задоволення. Ага!.. Цюкнули правдолюбця?! (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 167). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 13:59, 15 жовтня 2018
Цюкнути, -кну, -неш, гл. Одн. в. отъ цюкати. Слегка рубнуть топоромъ. Підійшов до дерева, цюкнув сокирою.... Рудч. Ск. II. 80.
Зміст
Сучасні словники
ЦЮКНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до цюкати. Він цюкнув пару разів і зупинився, відпочиває, опертий на держалні дзюбака (Іван Франко, IV, 1950, 26); Той підводчик, що залишився, з сокирою біля люшні порається. А воно не стільки й роботи біля неї — двічі цюкнув і готово (Андрій Головко, I, 1957, 307); — В комсомольських справах треба приходити ввечері після роботи, — сказала вона і сердито цюкнула сапкою (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 159); І ось щось цюкнуло несміло... І тут... і там... Прокинувсь ліс. Нічна робота закипіла (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 213); Але синиця страшенно задиркувата. Вона й тут не втрималася, засичала на горобця і цюкнула його дзьобом (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 185); Цюкнула нова сокира Раптом серед поля, Затряслася, застогнала Молода тополя (Степан Руданський, Тв., 1959, 92).
2. перех. і без додатка, розм. Ударити кого-небудь чимсь. Мало не обірвавши на собі шабельтас, Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 36); Цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком, і перевернувся Оксенові світ землею вгору, а небом униз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 22); Взяла [Секлета] сокиру, приладнала витягнену шию курки до лавки, цюкнула (Олесь Донченко, III, 1956, 133); // Початися несподівано і з великою силою (про мороз). Підвечір вітер затих і цюкнув мороз, а вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 460); // перен. Завдати удару кому-небудь. Лист колгоспників? Обурені нарисом Плужника?! Коли Коростилевський, завітавши до редакції, почув про це, аж мугикнув від задоволення. Ага!.. Цюкнули правдолюбця?! (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 167).
Ілюстрації
|
|
|
|
