Відмінності між версіями «Збрехати»

Версія за 20:17, 14 жовтня 2018

ЗБРЕХАТИ, збрешу, збрешеш, док., розм. 1) Брехати - Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 288); Кому вдалося раз збрехати, Тому вже віри більш не ймуть (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 171); — Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не міг (Олесь Гончар, III, 1959, 34);

// Розповісти що-небудь цікаве, веселе. [Гарасим:] Люблю я, брат, кобзарів: хоч збреше що, заспіває (Панас Мирний, V, 1955, 86); [Платон Гаврилович:] Іди ось покуштуєш, чи гарно варення уварилось. Може, що збрешеш веселеньке (Степан Васильченко, III, 1960, 138). Як би (щоб, коли б) не збрехати — уживається для вираження непевності в чому-небудь; відповідає знач. вставн. сл. здається. Ішли, і як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гін (Іван Котляревський, I, 1952, 147); Пережив [Йонеску] трьох жінок.. А останню він, щоб не збрехати, взяв, як йому доходило дев'ятого десятка (Юрій Смолич, I, 1958, 46).

2. Говорити неправду. Бреше, як піп у церкві (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 24); Брешеш, дівчино, неправда твоя (Павло Чубинський, V, 1874, 81); Чіпка мовчав.. Він думав: чи Лушня каже правду, чи бреше?.. (Панас Мирний, II, 1954, 206); То нібито так: брехали старі люди, та й я за ними брешу (Іван Франко, IV, 1950, 63).

3. Гавкати. Собаки брехали, аж вили, неначе за поли когось водили (Нечуй-Левицький, III, 1956, 339); [Старшина:] Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе (Карпенко-Карий, I, 1960, 37); На селі було тихо. Тільки десь на далекому кутку сонно брехав собака (Олесь Донченко, III, 1956, 9).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЗБРЕХАТИ, збрешу, збрешеш, док., розм. Док. до брехати 1. — Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 288); Кому вдалося раз збрехати, Тому вже віри більш не ймуть (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 171); — Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не міг (Олесь Гончар, III, 1959, 34); // Розповісти що-небудь цікаве, веселе. [Гарасим:] Люблю я, брат, кобзарів: хоч збреше що, заспіває (Панас Мирний, V, 1955, 86); [Платон Гаврилович:] Іди ось покуштуєш, чи гарно варення уварилось. Може, що збрешеш веселеньке (Степан Васильченко, III, 1960, 138).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B7%D0%B1%D1%80%D0%B5%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 451.

Зовнішні посилання