Відмінності між версіями «Сварливий»

Версія за 17:15, 14 жовтня 2018

Сварливий, -а, -е. Сердитый, бранчивый, сварливый. Прошу ж тебе, мій миленький, до свекрухи й не веди, бо свекруха й лепетуха, сварливая голова. Чуб. V. 535.

Сучасні словники

СВАРЛИ́ВИЙ, а, е. Схильний до сварок. А сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий (Марко Вовчок, I, 1955, 34); Бабуся Уляна була маленька на зріст, суха, вертлява і страшенно сварлива (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 43); * Образно. В Донець бігли сварливі, скуйовджені струмки й не могли перекричати один одного (Олесь Донченко, IV, 1957, 169); * У порівняннях. Осінній день, немов сварлива господиня, Дощем холодним бубонить давно (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 135);

// Власт. такій людині. Через свою сварливу вдачу й недбалість стратив панотець раз назавсіди всяку прихильність у їмості (Лесь Мартович, Тв., 1954, 355); Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (Олександр Копиленко, Навколо полум'я, 1961, 18);

// Сповнений сварками. Мова несподівано почала набирати небажаного, сварливого, навіть приперченого жартами характеру (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 422); Сварливу, затхлу атмосферу першою розрядила моя добренька рідненька матуся (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 143).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 65.

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]