Відмінності між версіями «Шлия»
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Ssliya11.jpg]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Ssliya11.jpg]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:]] | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Ssliya22.jpg]] |
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Ssliya33.jpg]] | ||
|} | |} | ||
Версія за 16:28, 7 жовтня 2018
Шлия, шлиї, ж. = Шлея. Kolb. І. 65.
Академічний тлумачний словник
ШЛЕЯ́, ї, жін. Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (Василь Стефаник, I, 1949, 61); За двома кінськими головами та шиями в шлеях було видно здорову постать академіста Балабухи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Снаряди лягали полем все ближче.. Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром, готові вискочити з шлей (Олесь Гончар, I, 1954, 329); Праворуч, повз курінь, проходять Карпо і Захар, у рам'ї, худі, давно не голені, запряжені, мов коні, в шлеї, тягнуть до Сули колоду (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 249).
Ілюстрації
|
|
|
