Відмінності між версіями «Шлия»
Рядок 8: | Рядок 8: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Ssliya11.jpg]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:]] |
|} | |} |
Версія за 15:25, 7 жовтня 2018
Шлия, шлиї, ж. = Шлея. Kolb. І. 65.
Академічний тлумачний словник
ШЛЕЯ́, ї, жін. Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (Василь Стефаник, I, 1949, 61); За двома кінськими головами та шиями в шлеях було видно здорову постать академіста Балабухи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Снаряди лягали полем все ближче.. Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром, готові вискочити з шлей (Олесь Гончар, I, 1954, 329); Праворуч, повз курінь, проходять Карпо і Захар, у рам'ї, худі, давно не голені, запряжені, мов коні, в шлеї, тягнуть до Сули колоду (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 249).
Ілюстрації
[[Файл:]] |