Відмінності між версіями «Жучок»
(→Медіа) |
(→Див. також) |
||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | *[https://uk.wikipedia.org/wiki/] | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Версія за 13:00, 6 жовтня 2018
Жучок, -чка, м. Ум. отъ жук.
Зміст
- 1 Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
- 2 Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
- 3 Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
- 4 Ілюстрації
- 5 Медіа
- 6 Див. також
- 7 Джерела та література
- 8 Зовнішні посилання
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
ЖУК, а́, ч.
1. Комаха ряду твердокрилих, в якої верхні тверді крила захищають нижні прозорі крила, за допомогою яких літають. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Мирний, І, 1954, 318); Кріт досить швидко посувається під землею, одночасно ласуючи черв’яками, личинками, жуками, що живуть у землі (Коп., Як вони.., 1961, 32); * У порівн. Раптом у хату вбігла чорна, як жук, присадкувата дівчина (Л. Укр., III, 1952, 669); Гудуть заводи, як жуки (Сос., II, 1958, 381).
Жук-водолю́б — жук, який має пристосовані до плавання ноги і живе у воді. З-під широкого листя виплив жук-водолюб (Донч., IV, 1957, 262); Жук-гнойови́к — жук, що живе у гною і харчується комахами та їх личинками. * У порівн. Та ось Білогруд побачив бельгійську вантажну машину, що вкочувалася на вулицю спаленого села, немов величезний жук-гнойовик (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 227); Жук-рога́ч — великий чорний з рогами жук, що живе в гнилій деревині і харчується головним чином соком листяних дерев. Попід гору оту піду, Де два дуби ростуть на виду, Де жуки-рогачі Пролітали вночі (Забашта, Нові береги, 1950, 142); * У порівн. Мотор вуркоче розмірено, немов велетенський жук-рогач гуде десь над самим вухом (Збан., Між .. людьми, 1955, 18); Колора́дський (картопля́ний) жук — бурувато-жовтий прожерливий жук, що об’їдає листя картоплі та інших рослин родини пасльонових і завдає цим великої шкоди. Проти колорадського картопляного жука та личинок хрущів дихлоретан застосовується в суміші з гексахлораном (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 43).
◊ Жуки́ в голові́ у кого — у кого-небудь не все гаразд з розумовими здібностями. Нехай, дурні, собі пустують: У них, видно, жуки у голові… (Гл., Вибр., 1957, 62); Пусти́ти жука́ — зробити щось неприємне. — Він може нам нашкодити, — міркую голосно. — Не зможе. Я йому такого жука пущу, що ураз заціпить… (Кач., II, 1958, 48).
2. перен., розм. Про пронозливу, шахраювату, хитру людину. Коли конвоїри відійшли, Андрій невдоволено пробурмотів: — Таким жукам тільки трибунал допоможе (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 56); Роман Васильович хоч і битий жук, а, очевидно, пішов теж на поводу в різних Леусів та Яцухненків (Збан., Перед-жнив’я, 1960, 322).
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
1) Жукъ, Scarabeus. жуки́ у голові́ (у ко́го). Глупъ. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб.
2) Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучо́к, жуче́чок. Ув. Жучи́ще.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
жук (зменшені — жу́чок, жуче́чок; збільшене — жучи́ще; самиця жука — жучи́ха; маля жука — жученя́) — твердокрила комаха, що налічує близько 80000 порід; уживається також як традиційна кличка чорного собаки; жук (або жуки) у голові — дурість; називають так пронозливу, шахраювату, хитру людину; у весняній грі вербо́ва до́щечка (див.) співають: «Ходить жучок по жучині, А дівчина по ручині; Грай, жучку, небоже, Най ті Господь допоможе» і приспівують: «А ти, жучку, грай».
Ілюстрації
|
|
|
|
