Відмінності між версіями «Цюкати»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Сучасні словники)
(Сучасні словники)
Рядок 8: Рядок 8:
 
'''ЦЮКАТИ''', аю, аєш, недок., чим і без додатка.
 
'''ЦЮКАТИ''', аю, аєш, недок., чим і без додатка.
  
1. перех. і неперех. Ударяти, стукати чим-небудь по чомусь. Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком о землю: один, два, три, чотири... (Іван Франко, I, 1955, 231); — Не поспішайте, — спокійно зауважив Богдан, цюкаючи молотком по долоті і працюючи біля колоди (Юрій Яновський, II, 1958, 154); Батько сердиться за невірний спів на всіх, але чужу дитину покарати незручно. Найчастіше його камертон цюкає по ніжних лобиках Тереська і двох сестричок (Терень Масенко, Роман.., 1970, 38); Юрко замислено покусував верхню губу, цюкав молотком по каменю (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 93);  
+
1. перех. і неперех. Ударяти, стукати чим-небудь по чомусь. Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком о землю: один, два, три, чотири... (Іван Франко, I, 1955, 231); — Не поспішайте, — спокійно зауважив Богдан, цюкаючи молотком по долоті і працюючи біля колоди (Юрій Яновський, II, 1958, 154); Батько сердиться за невірний спів на всіх, але чужу дитину покарати незручно. Найчастіше його камертон цюкає по ніжних лобиках Тереська і двох сестричок (Терень Масенко, Роман.., 1970, 38);  
 +
 
 +
Юрко замислено покусував верхню губу, цюкав молотком по каменю (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 93);  
 +
 
 
//  Постукувати злегка, помалу, виконуючи якусь роботу. Я підходжу, здоровкаюсь до циганчуків, що де-не-де там цюкають біля неї аби-аби: вона-бо зовсім готова. — Іх, і качеля ж, татку мій, — приказує один циганчук (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 15); — Хліб не молочений? — А хто ж його змолотить? — Цюкаємо по півкопи (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 96);  
 
//  Постукувати злегка, помалу, виконуючи якусь роботу. Я підходжу, здоровкаюсь до циганчуків, що де-не-де там цюкають біля неї аби-аби: вона-бо зовсім готова. — Іх, і качеля ж, татку мій, — приказує один циганчук (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 15); — Хліб не молочений? — А хто ж його змолотить? — Цюкаємо по півкопи (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 96);  
 +
 
//  перев. із сл. сокира. Рубати, тесати (звичайно не докладаючи великих зусиль). Сидить там пасічник з білою бородою, ..цюкає сокирою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 154); Мерзла земля аж дзвеніла, коли дівчина, не здолавши її лопатою, цюкала сокирою (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 83); Чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів [Макар] цюкати дрова (Петро Панч, II, 1956, 112); Василь не розумів, що таке «ренегати», але ж очевидно, що вже щось не чесне. Кілька днів він з такою злістю цюкав сокирою, мов по лютому ворогу (Петро Козланюк, Опов. І. Клена, 1950, 32);  
 
//  перев. із сл. сокира. Рубати, тесати (звичайно не докладаючи великих зусиль). Сидить там пасічник з білою бородою, ..цюкає сокирою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 154); Мерзла земля аж дзвеніла, коли дівчина, не здолавши її лопатою, цюкала сокирою (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 83); Чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів [Макар] цюкати дрова (Петро Панч, II, 1956, 112); Василь не розумів, що таке «ренегати», але ж очевидно, що вже щось не чесне. Кілька днів він з такою злістю цюкав сокирою, мов по лютому ворогу (Петро Козланюк, Опов. І. Клена, 1950, 32);  
 +
 
//  розм. Уміти працювати сокирою (не дуже вправно). [Митрохван:] Дорогою почав [панок] мене розпитувать, та як довідався, що я й сокирою трохи цюкаю, так і каже: наймись до мене за хазяїна до плугів (Марко Кропивницький, II, 1958, 143);  
 
//  розм. Уміти працювати сокирою (не дуже вправно). [Митрохван:] Дорогою почав [панок] мене розпитувать, та як довідався, що я й сокирою трохи цюкаю, так і каже: наймись до мене за хазяїна до плугів (Марко Кропивницький, II, 1958, 143);  
 +
 
//  Сапувати (перев. не на повну силу). — Вони, правда, нездужають, а сапачкою цюкать можуть (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1940, 180); В своєму городі Василина Римар сапкою цюкає зачерствілу землю (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 260); Присоромлена сміхом подруг, Ксеня враз намурмосилась і з перебільшеним старанням почала цюкати сапою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 92);  
 
//  Сапувати (перев. не на повну силу). — Вони, правда, нездужають, а сапачкою цюкать можуть (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1940, 180); В своєму городі Василина Римар сапкою цюкає зачерствілу землю (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 260); Присоромлена сміхом подруг, Ксеня враз намурмосилась і з перебільшеним старанням почала цюкати сапою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 92);  
 +
 
//  Бити дзьобом; довбати. Миколка, якось і зараз, годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 242);  * Образно. Голос Тугаєвича вже не кружляв легкою пташиною над кудлатими головами, а починав дятлом цюкати по головах (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 378).
 
//  Бити дзьобом; довбати. Миколка, якось і зараз, годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 242);  * Образно. Голос Тугаєвича вже не кружляв легкою пташиною над кудлатими головами, а починав дятлом цюкати по головах (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 378).
  

Версія за 17:25, 4 жовтня 2018

Цю́кати, -каю, -єш, гл. Слегка рубить топоромъ. Сидить собі чоловік та й цюкає щось сокирою. Грин. І. 291.


Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

ЦЮКАТИ, аю, аєш, недок., чим і без додатка.

1. перех. і неперех. Ударяти, стукати чим-небудь по чомусь. Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком о землю: один, два, три, чотири... (Іван Франко, I, 1955, 231); — Не поспішайте, — спокійно зауважив Богдан, цюкаючи молотком по долоті і працюючи біля колоди (Юрій Яновський, II, 1958, 154); Батько сердиться за невірний спів на всіх, але чужу дитину покарати незручно. Найчастіше його камертон цюкає по ніжних лобиках Тереська і двох сестричок (Терень Масенко, Роман.., 1970, 38);

Юрко замислено покусував верхню губу, цюкав молотком по каменю (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 93);

// Постукувати злегка, помалу, виконуючи якусь роботу. Я підходжу, здоровкаюсь до циганчуків, що де-не-де там цюкають біля неї аби-аби: вона-бо зовсім готова. — Іх, і качеля ж, татку мій, — приказує один циганчук (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 15); — Хліб не молочений? — А хто ж його змолотить? — Цюкаємо по півкопи (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 96);

// перев. із сл. сокира. Рубати, тесати (звичайно не докладаючи великих зусиль). Сидить там пасічник з білою бородою, ..цюкає сокирою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 154); Мерзла земля аж дзвеніла, коли дівчина, не здолавши її лопатою, цюкала сокирою (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 83); Чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів [Макар] цюкати дрова (Петро Панч, II, 1956, 112); Василь не розумів, що таке «ренегати», але ж очевидно, що вже щось не чесне. Кілька днів він з такою злістю цюкав сокирою, мов по лютому ворогу (Петро Козланюк, Опов. І. Клена, 1950, 32);

// розм. Уміти працювати сокирою (не дуже вправно). [Митрохван:] Дорогою почав [панок] мене розпитувать, та як довідався, що я й сокирою трохи цюкаю, так і каже: наймись до мене за хазяїна до плугів (Марко Кропивницький, II, 1958, 143);

// Сапувати (перев. не на повну силу). — Вони, правда, нездужають, а сапачкою цюкать можуть (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1940, 180); В своєму городі Василина Римар сапкою цюкає зачерствілу землю (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 260); Присоромлена сміхом подруг, Ксеня враз намурмосилась і з перебільшеним старанням почала цюкати сапою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 92);

// Бити дзьобом; довбати. Миколка, якось і зараз, годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 242); * Образно. Голос Тугаєвича вже не кружляв легкою пташиною над кудлатими головами, а починав дятлом цюкати по головах (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 378).

2. неперех. Ударяючись об що-небудь, видавати стук. Чуємо вже — сокира цюкає і голос вітер до нас зносить — пісні хтось співає (Марко Вовчок, I, 1955, 203); На згарищах цюкають сокири й співають пили (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 282); І сокири цюкають якось не як звичайно — дзвенять (Андрій Головко, I, 1957, 192).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання