Відмінності між версіями «Рахман»
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Рахман, -на, '''''м. ''1) По народному повѣрью: житель миѳической мѣстности, праведный христіанинъ. Чуб. І. 220. III. 29. Kolb. І. 198 — 200. 2) Нищій. ''Потирахман плохий, поки собаки не обступлять. ''Ном. № 4224. | '''Рахман, -на, '''''м. ''1) По народному повѣрью: житель миѳической мѣстности, праведный христіанинъ. Чуб. І. 220. III. 29. Kolb. І. 198 — 200. 2) Нищій. ''Потирахман плохий, поки собаки не обступлять. ''Ном. № 4224. | ||
[[Категорія:Ра]] | [[Категорія:Ра]] | ||
+ | |||
+ | Рахма́н — за українським народним повір'ям, мешканень міфічного краю, праведний християн. | ||
+ | |||
+ | З віруванням в існування рахманів пов'язана українська традиція пускати рікою в Страсний четвер або суботу шкарлупки великодніх яєць. Вважалося, що рахмани святкуватимуть Великдень, коли ці шкарлупки допливуть до них, а саме на Переполовинення П'ятидесятниці. Через це Переполовинення в народі називалось Рахманським Великоднем. | ||
+ | |||
+ | Рахмани і Рахманський Великдень згадуються ще в Повісті минулих літ з посиланням на Георгія Амартола. | ||
+ | |||
+ | Також існує фантастичне сказання про блаженне життя брахманів, або індійських брамінів, навернених у християнство, — «Ходіння Зосима до рахманів». В ньому оповідається, що Зосим сорок днів не їв та прохав Бога показати йому край блаженних християн. Бог виконав його бажання: верблюд перевіз Зосима через пустелю, а потім його вітром принесло до річки, за якою жили блаженні. Зосим перетнув річку по схиленим над берегом деревам і провів на рахманській землі сім днів. | ||
+ | |||
+ | В «Ходінні…» розказується, що рахмани цілодобово моляться, харчуються плодами землі і п'ють солодку воду, що витікає з-під кореня якогось дерева. В них немає ані залізного посуду, ані залізних ножів, ані золота, срібла, одягу, будинків (ночують в печерах). Вони не знають вогню та не вирощують виноград. Шлюби серед рахманів існують лише до другої дитини в сім'ї, після появи якої чоловік та жінка живуть у целібаті. | ||
+ | |||
+ | Моляться рахмани про праведних та грішних людей світу. Про них їм розповідають янголи, зокрема про те, кому скільки судилося жити. Зосимові таку турботу рахмани пояснили наступними словами: «ми від вашого роду є». | ||
+ | |||
+ | Під час посту харчуються не фруктами, як зазвичай, а манною небесною. Лише за появою манни орієнтуються в часі, бо, за народним повір'ям, не ведуть власного числення часу. Саме через це святкують Великдень, коли до них допливають шкарлупки яєць. | ||
+ | |||
+ | Живуть рахмани від 100 до 860 років, а деякі і до 1800. Знають час своєї смерті та вмирають без хвороб та страху. | ||
+ | |||
+ | За деякими народними повір'ями, рахмани мешкають під землею, а шкарлупки перетворюються назад на цілі яйця, коли допливають в рахманський край. Одного яйця вистачає на рік дванадцятьом рахманам. |
Версія за 23:26, 3 жовтня 2018
Рахман, -на, м. 1) По народному повѣрью: житель миѳической мѣстности, праведный христіанинъ. Чуб. І. 220. III. 29. Kolb. І. 198 — 200. 2) Нищій. Потирахман плохий, поки собаки не обступлять. Ном. № 4224.
Рахма́н — за українським народним повір'ям, мешканень міфічного краю, праведний християн.
З віруванням в існування рахманів пов'язана українська традиція пускати рікою в Страсний четвер або суботу шкарлупки великодніх яєць. Вважалося, що рахмани святкуватимуть Великдень, коли ці шкарлупки допливуть до них, а саме на Переполовинення П'ятидесятниці. Через це Переполовинення в народі називалось Рахманським Великоднем.
Рахмани і Рахманський Великдень згадуються ще в Повісті минулих літ з посиланням на Георгія Амартола.
Також існує фантастичне сказання про блаженне життя брахманів, або індійських брамінів, навернених у християнство, — «Ходіння Зосима до рахманів». В ньому оповідається, що Зосим сорок днів не їв та прохав Бога показати йому край блаженних християн. Бог виконав його бажання: верблюд перевіз Зосима через пустелю, а потім його вітром принесло до річки, за якою жили блаженні. Зосим перетнув річку по схиленим над берегом деревам і провів на рахманській землі сім днів.
В «Ходінні…» розказується, що рахмани цілодобово моляться, харчуються плодами землі і п'ють солодку воду, що витікає з-під кореня якогось дерева. В них немає ані залізного посуду, ані залізних ножів, ані золота, срібла, одягу, будинків (ночують в печерах). Вони не знають вогню та не вирощують виноград. Шлюби серед рахманів існують лише до другої дитини в сім'ї, після появи якої чоловік та жінка живуть у целібаті.
Моляться рахмани про праведних та грішних людей світу. Про них їм розповідають янголи, зокрема про те, кому скільки судилося жити. Зосимові таку турботу рахмани пояснили наступними словами: «ми від вашого роду є».
Під час посту харчуються не фруктами, як зазвичай, а манною небесною. Лише за появою манни орієнтуються в часі, бо, за народним повір'ям, не ведуть власного числення часу. Саме через це святкують Великдень, коли до них допливають шкарлупки яєць.
Живуть рахмани від 100 до 860 років, а деякі і до 1800. Знають час своєї смерті та вмирають без хвороб та страху.
За деякими народними повір'ями, рахмани мешкають під землею, а шкарлупки перетворюються назад на цілі яйця, коли допливають в рахманський край. Одного яйця вистачає на рік дванадцятьом рахманам.