|
|
| Рядок 50: |
Рядок 50: |
| | {| class="wikitable" | | {| class="wikitable" |
| | |- | | |- |
| − | !'''ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС''' !! Однина !! Множина | + | !'''ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС'''!! Однина !! Множина |
| | |- | | |- |
| | | 1 особа || Дрібочу || Дріботимо | | | 1 особа || Дрібочу || Дріботимо |
Версія за 17:41, 26 листопада 2017
Дріботуха, -хи, ж. Говорунья, болтунья. Що вже й дріботуха вона, то й Боже! Усе дрібоче, усе дрібоче! Новомоск. у.
Дріботуха - це та, що дуже швидко і багато говорить.
Дріботуха - іменник жіночого роду
Синоніми до слова «дріботуха» - тарато́ра, тарато́рка, трещо́тка.
| Відмінок |
Однина |
Множина
|
| Називний |
дріботу́ха |
дріботу́хи
|
| Родовий |
дріботу́хи |
дріботу́х
|
| Давальний |
дріботу́сі |
дріботу́хам
|
| Знахідний
|
дріботу́ху |
дріботу́х
|
| Орудний |
дріботу́хою |
дріботу́хами
|
| Місцевий |
на/у дріботу́сі |
на/у дріботу́хах
|
| Кличний |
дріботу́хо |
дріботу́хи
|
Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, тиш́, гл.:
1) Дуже швидко розмовляти. "Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім". Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357.
2) Ступати дрібними кроками. "Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б’є тропака і дріботить". Левиц. І. 12.
ДРІБОТІТИ, очу, оти́ш і ДРІБОТАТИ, очу, очеш, недок., розм.
1. Швидко перебираючи ногами, йти дрібними частими кроками; тюпати. Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 42); Плавно дибав каліка на ..милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина (Олександр Довженко, I, 1958, 33); Катерина, дрібочучи босими ногами по гострому камінні, ледве-ледве встигала за ним (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 96);
// Танцювати, часто перебираючи та пристукуючи ногами. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 66).
2. Часто й ритмічно вдаряючи по чому-небудь, створювати відповідні звуки. Дріботів у шибки осінній дощ (Натан Рибак, Опов., 1949, 13);
3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416.
дріботіти - дієслово, недоконаний вид, II дієвідміна
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
Однина |
Множина
|
| 1 особа |
Дрібочу |
Дріботимо
|
| 2 особа |
Дріботиш |
Дріботите
|
| 3 особа |
Дріботить |
Дріботять
|
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
Текст заголовка |
Текст заголовка
|
| Приклад |
Приклад |
Приклад
|
| Приклад |
Приклад |
Приклад
|
| Приклад |
Приклад |
Приклад
|
| Приклад |
Приклад |
Приклад
|
