|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| | '''Омива́ти, -ва́ю, -єш, '''сов. в. '''омити, -мию, -єш, '''''гл. ''= '''Обмивати, обмити. ''' | | '''Омива́ти, -ва́ю, -єш, '''сов. в. '''омити, -мию, -єш, '''''гл. ''= '''Обмивати, обмити. ''' |
| | [[Категорія:Ом]] | | [[Категорія:Ом]] |
| − | Тлумачення слова у сучасних словниках
| |
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут мистецтв]]
| |
| − | ОМИВАТИ, аю, аєш, недок., ОМИТИ, омию, омиєш, док., перех.
| |
| − | 1. книжн. Те саме, що обмивати 1. А сніжок на вітрі дужому їхні рани омива! (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 109); Омию На княжому дебелім тілі Засохлу кров його... (Тарас Шевченко, II, 1953, 337).
| |
| − | 2. Змочувати, зрошувати поверхню чого-небудь. Матері зомліли в горі, .. і сльози пекуча хвилька омиває щоки темні (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 14); * Образно. Він чує, як цей вечір, і зорі, і соромливий усміх дружини розпростують його зібгану душу, омивають її новими надіями (Михайло Стельмах, II, 1962, 163).
| |
| − | 3. тільки недок. Змочуючи своїми хвилями, текти навколо чого-небудь. Вода попадалася рідше. Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корені смерек і аж сюди приносив гомін лісів! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); Під летючими хмаринками туману відлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків, що майже омивали мури палацу (Юрій Смолич, I, 1958, 67);
| |
| − | // Оточувати своїми водами (про океани, моря, річки і т. ін.). Тиха річка Ствига омивав півострів (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 194); Дванадцять морів і два океани омивають береги Радянської держави (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 82).
| |
| − | Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 693.
| |
