Версія за 01:25, 26 листопада 2017

Словник Грінченка

Пусти́ння, -ня, с. Пустырь; пустошь, заброшенная усадьба. Прямо у свою слободу та у свій двір. Як глянув, аж там таке: пустиння! пообвалювалось, скотина реве, голодна. Мнж. 86.

Сучасні словники:

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ПУСТИ́Р, я, чол. Незабудоване, запущене місце. На краю села був пустир, якого ніхто ніколи не займав. Вирішив Тимофій збудувати там хатчину (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 95); На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 143); Будинки дивної краси Ростуть на пустирях окраїн... (Максим Рильський, III, 1961, 102). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 399.

Ілюстрації: