Відмінності між версіями «Швайка»

Версія за 17:52, 25 листопада 2017

Швайка, -ки, ж. 1) Толстое шило. Проміняв шило на швайку. Ном. № 10608. Золота швайка мур пробиває. Деньгами все можно сдѣлать. Ном. № 1394. 2) Ковырялка для курительной трубки. Гол. Од. 66. 3) Шпиль, шпиць на зданіи. Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест. Св. Л. 26. 4) Родъ дѣтской игры. КС. 1887. VI. 472. 5) Бѣлошвейка. Вона швайка, вчилась шити десь у городі, шив тепер по панах. Екатерин. у. 6) Рыба Aspius bipunctatus. Вх. Пч. IT. 18. Ум. Шваєчка.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШВА́ЙКА, и, жін. 1. Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою(Нечуй-Левицький, II, 1956, 374); Захар вийняв з кишені швайку, якою латав увесь день кінську упряж на стайні(Василь Кучері Трудна любов, 1960, 465); Проколює [Яким] швайкою дірку у капиці, слинить у роті кінець вшивальника, крутить його пальцями, всиляє у дірочку (Збірник про Кропивницького, 1955, 304); * У порівняннях. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться (Тарас Шевченко, I, 1963, 246); Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну..; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору (Панас Мирний, IV, 1955, 332); [Мотря:] Язик у тебе, мов швайка. [Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (Захар Мороз, П'єси, 1959, 64). ♦ Звести з лемеша на швайку; Зробити з лемеша швайку див. леміш; Міняти (виміняти, проміняти і т. ін.) шило на швайку див. шило. 2. Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. Чужі [чужа] дітвора, власно мухи, Надвір летять попустовать [попустувати]; Давай в опуки, швайку грать! Геть чоботи! Геть і кожухи! (Українські поети-романтики.., 1968, 289). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 426.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Швайка, -ки, ж. 1) Толстое шило. Проміняв шило на швайку. Ном. № 10608. золота швайка мур пробиває. Деньгами все можно сдѣлать. Ном. № 1394. 2) Ковырялка для курительной трубки. Гол. Од. 66. 3) Шпиль, шпиць на зданіи. Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест. Св. Л. 26. 4) Родъ дѣтской игры. КС. 1887. VI. 472. 5)Бѣлошвейка. Вона швайка, вчилась шити десь у городі, шив тепер по панах. Екатерин. у. 6) Рыба Aspius bipunctatus. Вх. Пч. IT. 18. Ум. шваєчка.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ШВА́ЙКА, и, ж. 1. Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374); Захар вийняв з кишені швайку, якою латав увесь день кінську упряж на стайні (Кучер, Трудна любов, 1960, 465); Проколює [Яким]швайкою дірку у капиці, слинить у роті кінець вшивальника, крутить його пальцями, всиляє у дірочку (Збірник про Кроп., 1955, 304); *У порівн. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться (Шевч., І, 1963, 246); Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну..; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору(Мирний, IV, 1955, 332); [Мотря:] Язик у тебе, мов швайка. [Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (Мороз, П’єси, 1959, 64). ◊ Звести́ з лемеша́ на шва́йку; Зроби́ти з лемеша́ шва́йку див. лемі́ш; Міня́ти (ви́міняти, проміня́ти і т. ін.) ши́ло на шва́йку див. ши́ло. 2. Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. Чужі[чужа] дітвора, власно мухи, Надвір летять попустовать [попустувати]; Давай в опуки, швайку грать! Геть чоботи! Геть і кожухи! (Укр. поети-романтики.., 1968, 289). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 426. Швайка, ки, ж. 1) Толстое шило. Проміняв шило на швайку. Ном. № 10608. Золота швайка мур пробиває. Деньгами все можно сдѣлать. Ном. № 1394. 2) Ковырялка для курительной трубки. Гол. Од. 66. 3) Шпиль, шпиць на зданіи. Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест. Св. Л. 26. 4) Родъ дѣтской игры. КС. 1887. VI. 472. 5) Бѣлошвейка. Вона швайка, вчилась шити десь у городі, шив тепер по панах. Екатерин. у. 6) Рыба Aspius bipunctatus. Вх. Пч. IT. 18. Ум. Шваєчка. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 488. шва́йка — 1) товсте шило, яким користуються звичайно шевці. Проміняв шило на швайку (М. Номис); Золота швайка мур пробиває (М. Номис — про велику силу грошей); 2) рід народної дитячої гри, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, що лежить на землі. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 648.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

ШВАЙКА стилет; нож с тонким лезвием. Тогда всем стало ясно, что такого адивота и швайка не уговорит.

швайка шва́йка "большое шило, с помощью которого плетут лапти", южн., новгор. (Даль). От шва́я, сва́я (см.), а ш-,возм., под влиянием шваль, швач, шить.

Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс. М. Р. Фасмер. 1964—1973. Синонимы: ломик швайка -и, ж. 1) Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколюванняотворів, дірок; товсте шило. 2) Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. 3) Інструмент різника для забою свиней; заточка. 4) розм. Дівчина, жінка, що суне свого носа у чужі справи. 5) розм. Дівчина легкої поведінки.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Сучасні словники

ШВА́ЙКА, и, жін. 1. Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 374); Захар вийняв з кишені швайку, якою латав увесь день кінську упряж на стайні (Василь Кучері Трудна любов, 1960, 465); Проколює [Яким] швайкою дірку у капиці, слинить у роті кінець вшивальника, крутить його пальцями, всиляє у дірочку (Збірник про Кропивницького, 1955, 304); * У порівняннях. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться (Тарас Шевченко, I, 1963, 246); Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну..; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору (Панас Мирний, IV, 1955, 332); [Мотря:] Язик у тебе, мов швайка. [Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (Захар Мороз, П'єси, 1959, 64). ♦ Звести з лемеша на швайку; Зробити з лемеша швайку див. леміш; Міняти (виміняти, проміняти і т. ін.) шило на швайку див. шило. 2. Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. Чужі [чужа] дітвора, власно мухи, Надвір летять попустовать [попустувати]; Давай в опуки, швайку грать! Геть чоботи! Геть і кожухи! (Українські поети-романтики.., 1968, 289). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 426.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання