Відмінності між версіями «Шипіти»

Версія за 11:49, 25 листопада 2017

Шипіти, -плю, -пиш, гл. Шипѣть. Хрипитьшипить, ніколи не замерзає. Ном. стр. 304, № 503.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШИПІТИ, плю, пиш; мн. шиплять; недок. 1. Видавати глухі звуки, які нагадують протяжне «ш-ш». Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (Нечуй-Левицький, II, 1956, 98); Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 198); Лижви шипіли, розрізаючи сипучий сніг (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 96); Через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло (Андрій Головко, II, 1957, 42); Іванка розвела прас на кухні, і коли він уже шипів від дотику пальця, принесла його і розклала на столі нову кофтину (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 89); Море шипіло піною на береговому піску (Микола Трублаїні, I, 1955, 155); Поруч з моїм «кабінетом», за переділкою, кухня — шиплять примуси (Яків Качура, II, 1958, 20); В довгій майстерні шипить ручний токарний станок (Михайло Стельмах, I, 1962, 113); Все мені було цікаво: і розглядати вивіски на ларках, і слухати, як десь грамофон шипить, виводячи мелодію вальсу «На сопках Маньчжурії» (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 26); Котик орудував однією лапою і шипів (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 234); * Образно. На Андрія шипіли з Хоминих очей зелені гадючки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 35). 2. Говорити, співати нерозбірливо, часто вживаючи шиплячі звуки. [Горпина:] Годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає (Нечуй-Левицький, II, 1956, 479); // Вимовляти «ш-ш», закликаючи до тиші, мовчання, заспокоюючи когось; // розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом. — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 30); У малі двері з вівтаря визирав отець Василь, блідий, як глина, очі зеленяві, злісні. Дивився на Тетяну й шипів: — Це ж що за вигадки? (Степан Васильченко, II, 1959, 107); Стара графиня тикала дівчину ціпком і шипіла: — Не чуєш, тетеря! Поправ мені хустку на ногах! (Олесь Донченко, III, 1956, 60); Баба Смаранда сердито шипить на неї: — Сідай, так годиться... (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 305); // розм. Висловлювати незадоволення, злість. Уста, що солодко співали й вимовляли Солодкі речі або тихі жалі, Тепер шиплять від лютості (Леся Українка, I, 1951, 108); Ненавидів [Толя Дробот], люто ненавидів усе, що плазує й шипить.. Це заздрісне і підле міщанство всіх гатунків. Це хиже куркульство (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 16); І хай минуле виє вовком І по-гадючому шипить, — Ми радісним гаптуєм шовком Тканину років і століть (Максим Рильський, Поеми, 1957, 43).

Всесвітній словник української мови (1970—1980)

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет., БА́ЯТИфольк., ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИрозм., ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИрозм. (різко); ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохипідробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

Ілюстрації

Медіа

YouTube відео, звуки, музика, тощо. (див. Довідка:YouTube, Довідка:Завантаження та розміщення файлів)

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання