|
|
Рядок 1: |
Рядок 1: |
| '''Зітха́ти, -ха́ю, -єш, '''сов. в. '''зітхнути, -хну, -не́ш, '''''гл. ''1) Вздыхать, вздохнуть. ''Зітхнув тяжко я до Бога. ''Чуб. № 1088. 2) — '''духа'''. Испустить духъ. ''Се промовивши, зітхнув духа. ''Єв. Л. XXIII. 46. | | '''Зітха́ти, -ха́ю, -єш, '''сов. в. '''зітхнути, -хну, -не́ш, '''''гл. ''1) Вздыхать, вздохнуть. ''Зітхнув тяжко я до Бога. ''Чуб. № 1088. 2) — '''духа'''. Испустить духъ. ''Се промовивши, зітхнув духа. ''Єв. Л. XXIII. 46. |
| [[Категорія:Зі]] | | [[Категорія:Зі]] |
− | {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучастінсть | підрозділ=Іститут філології}}
| |
− |
| |
− | ==Сучасні словники==
| |
− | Тлумачення слова у сучасних словниках
| |
− | ЗІТХАТИ, аю, а єні, недок.
| |
− | 1. Робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів). Олеся лежала, як труп, і тільки перед вечором почала важко зітхати та дихати, не розплющуючи очей (Нечуй-Левицький, III, 1956, 162); Ночами йому, видно, гіршало, бо чути було, як він зітхає в темряві, стримуючи біль, поскрипує зубами (Олесь Гончар, III, 1959, 177); Матроси тихо зітхають, зиркаючи раз у раз на Марію (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 444); * Образно. Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала — І як серце моє стукотіло (Леся Українка, I, 1951, 65).
| |
− | 2. ло кому — чому, рідко об кому — чому. Сумувати, журитися за ким-, чим-небудь. Та й було об чому зітхати: після смерті князя добро його узяли в опеку [опіку], дожидаючи сина з столиці (Панас Мирний, IV, 1955, 31);
| |
− | // по кому, розм. Бути закоханим у кого-небудь. Грицько був хлопець «геройський», як говорили про нього на селі: рослий, сильний, відважний... А до всього ще і вродливий. Не одна дівчина зітхала по ньому (Андрій Головко, II, 1957, 514).
| |
− | Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 580.
| |
− |
| |
− | ==Ілюстарації==
| |
− | <gallery>
| |
− | Файл:Zithatu24112017.jpg|Опис1
| |
− | </gallery>
| |
− |
| |
− | ==Медіа==
| |
− | {{#ev:youtube|p7evzdTlgkE}}
| |