Відмінності між версіями «Зітхати»

Версія за 11:48, 24 листопада 2017

Зітха́ти, -ха́ю, -єш, сов. в. зітхнути, -хну, -не́ш, гл. 1) Вздыхать, вздохнуть. Зітхнув тяжко я до Бога. Чуб. № 1088. 2) — духа. Испустить духъ. Се промовивши, зітхнув духа. Єв. Л. XXIII. 46. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучастінсть | підрозділ=Іститут філології}}

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЗІТХАТИ, аю, а єні, недок. 1. Робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів). Олеся лежала, як труп, і тільки перед вечором почала важко зітхати та дихати, не розплющуючи очей (Нечуй-Левицький, III, 1956, 162); Ночами йому, видно, гіршало, бо чути було, як він зітхає в темряві, стримуючи біль, поскрипує зубами (Олесь Гончар, III, 1959, 177); Матроси тихо зітхають, зиркаючи раз у раз на Марію (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 444); * Образно. Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала — І як серце моє стукотіло (Леся Українка, I, 1951, 65). 2. ло кому — чому, рідко об кому — чому. Сумувати, журитися за ким-, чим-небудь. Та й було об чому зітхати: після смерті князя добро його узяли в опеку [опіку], дожидаючи сина з столиці (Панас Мирний, IV, 1955, 31); // по кому, розм. Бути закоханим у кого-небудь. Грицько був хлопець «геройський», як говорили про нього на селі: рослий, сильний, відважний... А до всього ще і вродливий. Не одна дівчина зітхала по ньому (Андрій Головко, II, 1957, 514). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 580.

Ілюстарації

• 

  Опис1

Медіа