Відмінності між версіями «Конячина»
(→Ілюстрації) |
|||
Рядок 12: | Рядок 12: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кар1.jpeg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кар1.jpeg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кар1.jpeg|x140px]] |
− | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 23:23, 21 листопада 2017
Конячина, -ни, ж. Дрянная лошаденка. Найняв я конячину та потягся аж на довгопільський ярмарок. Левиц. І.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках КОНЯЧИ́НА, и, ж., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. — Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Н.-Лев., І, 1956, 58); Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап’ялась і рушила (Вас., Вибр., 1954, 240); Худа конячина тягла важкий віз (Бойч., Молодість, 1949, 197).
КОНЯЧИ́НА, и, жін., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. — Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58); Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап'ялась і рушила (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 240); Худа конячина тягла важкий віз (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 197). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 277.