Відмінності між версіями «Дріботуха»
(додаток) |
(додаток) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
Дріботуха - це та, що дуже швидко і багато говорить. | Дріботуха - це та, що дуже швидко і багато говорить. | ||
Дріботуха - іменник жіночого роду | Дріботуха - іменник жіночого роду | ||
| − | Синоніми до слова «дріботуха»- тарато́ра, тарато́рка. | + | Синоніми до слова «дріботуха» - тарато́ра, тарато́рка. |
Словник відмінків: | Словник відмінків: | ||
називний: дріботу́ха, дріботу́хи. | називний: дріботу́ха, дріботу́хи. | ||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
місцевий: на/у дріботу́сі, на/у дріботу́хах. | місцевий: на/у дріботу́сі, на/у дріботу́хах. | ||
кличний: дріботу́хо, дріботу́хи. | кличний: дріботу́хо, дріботу́хи. | ||
| + | Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, тиш́, гл. | ||
| + | 1) Говорить очень скоро. Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім. Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357. | ||
| + | 2) Мелко ступать, частить ногами. Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б’є тропака і дріботить. Левиц. І. 12. | ||
| + | |||
| + | ДРІБОТІТИ, очу, оти́ш і ДРІБОТАТИ, очу, очеш, недок., розм. | ||
| + | 1. Швидко перебираючи ногами, йти дрібними частими кроками; тюпати. Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 42); Плавно дибав каліка на ..милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина (Олександр Довженко, I, 1958, 33); Катерина, дрібочучи босими ногами по гострому камінні, ледве-ледве встигала за ним (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 96); | ||
| + | // Танцювати, часто перебираючи та пристукуючи ногами. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 66). | ||
| + | 2. Часто й ритмічно вдаряючи по чому-небудь, створювати відповідні звуки. Дріботів у шибки осінній дощ (Натан Рибак, Опов., 1949, 13); | ||
| + | 3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205). | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416. | ||
Версія за 20:25, 21 листопада 2017
Дріботуха, -хи, ж. Говорунья, болтунья. Що вже й дріботуха вона, то й Боже! Усе дрібоче, усе дрібоче! Новомоск. у. Дріботуха - це та, що дуже швидко і багато говорить. Дріботуха - іменник жіночого роду Синоніми до слова «дріботуха» - тарато́ра, тарато́рка. Словник відмінків: називний: дріботу́ха, дріботу́хи. родовий: дріботу́хи, дріботу́х. давальний: дріботу́сі, дріботу́хам. знахідний: дріботу́ху, дріботу́х. орудний: дріботу́хою, дріботу́хами. місцевий: на/у дріботу́сі, на/у дріботу́хах. кличний: дріботу́хо, дріботу́хи.
Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, тиш́, гл.
1) Говорить очень скоро. Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім. Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357. 2) Мелко ступать, частить ногами. Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б’є тропака і дріботить. Левиц. І. 12.
ДРІБОТІТИ, очу, оти́ш і ДРІБОТАТИ, очу, очеш, недок., розм. 1. Швидко перебираючи ногами, йти дрібними частими кроками; тюпати. Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 42); Плавно дибав каліка на ..милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина (Олександр Довженко, I, 1958, 33); Катерина, дрібочучи босими ногами по гострому камінні, ледве-ледве встигала за ним (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 96); // Танцювати, часто перебираючи та пристукуючи ногами. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 66). 2. Часто й ритмічно вдаряючи по чому-небудь, створювати відповідні звуки. Дріботів у шибки осінній дощ (Натан Рибак, Опов., 1949, 13); 3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416.
