Версія за 16:35, 20 листопада 2017

Соненько, -ка, с. 1) Зм. від сонце.

Словник Української мови

Академічний тлумачний словник

1. Центральне небесне світило сонячної «системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло. Термоядерні реакції, які відбуваються в надрах Сонця, супроводжуються виділенням великої кількості нейтрино (Знання та праця, 7, 1965, 11); Сонце виглянуло з-за діброви, неначе висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів навкруги (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 89); Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з'явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 156); * У порівняннях. Її осліплює яскраве сяйво великої, мов сонце, люстри (Михайло Стельмах, I, 1962, 296).

2. Відбиття, відображення чим-небудь або у чомусь цього небесного світила. Вода в широкому Дніпрі, Де плавають сонця, В старій криниці, У відрі, В баклазі у бійця (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 56);

3. Світло й тепло, що випромінюються цим світилом. Опришок постояв хвилинку, весь у сонці, потім злегка труну в [натиснув] ногою величенький камінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 204); Сонця було там [надворі] так багато, що йому бракувало місця (Юрій Смолич, II, 1958, 7); Хай думав полковник, що прислали йому служаку, просолілого від тихоокеанських солоних вітрів, пров'яленого всіма прикордонними сонцями (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 267);

4. Гімнастична вправа на турніку. Він хапається за перекладину й на витягнутих руках робить своїм тілом коло — сонце, як називається це спортивною мовою

Ілюстрації