Версія за 19:43, 18 листопада 2017

Межувати, -жую, -єш, гл. 1) Межевать. Ой уступив москаль у запорозьку землю та й став межувати, де слободи, де городи добре буде сажати. Нп. 2) Граничить. Чернігівська губернія межує з київською. Черниг. у. [[Категорія:Ме]

=Сучасні словники

МЕЖУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. перех. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. — В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 281). 2. з чим, неперех. Бути територіально суміжним. Зараз із кухнею межувала вузенька кімната (Лесь Мартович, Тв., 1954, 454); Комунівський садок межував з полем (Олесь Донченко, I, 1956, 68); // Мати спільний державний кордон. Західна частина Одещини прилягає до голубого Дунаю і межує з братньою Молдавією (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 237). 3. з чим, неперех., перен. Бути близьким до чого-небудь, доходити до чогось. До старих громадян ми відносилися з повагою, яка межувала з побожністю (Володимир Самійленко, II, 1958, 393); Спорудити іригаційну систему для Голодного Степу уявлялось таким грандіозним, що межувало з неможливим (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 101).

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}