Відмінності між версіями «Коріння»

Версія за 13:23, 11 листопада 2017

Корі́ння, -ня [ко^ур‛і́н`:а], м. соб.

1)Коренья.

• На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума.
• В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР.

2)Пряности. Желех. Ум. Коріннячко.

• Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Збірн. до корінь

• Буря вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188);
• Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);
• Корінці деяких рослин використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189);
• — Не буде зараження, — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).

♦ Докопуватися (докопатися) до коріння див. докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому:

а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь.

• Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59);

б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).

• Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що уживають зі стравами, напоями; прянощі.

• Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
• М'ясо дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).

Фразеологізми

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь.

• І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах);
• Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров);

// тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось.

• — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому.

1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь.

• Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак);
• Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко);
• Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей).

2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися.

• Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко);
• Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний).
• пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

сяга́ти [свої́м] корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови.

• Історія східних слов’ян своїм корінням сягає в глибоку давнину (Іст. укр. літ.).

Ілюстрації

Див. також

Корінь

Коренеплоди

Джерела та література

«Словарь української мови» Бориса Грінченка

Словопедія (українські тлумачні онлайн словники)

Всесвітній словник української мови

[1]

Збірка словників