Відмінності між версіями «Инжир»

Поточна версія на 22:36, 9 листопада 2017

Инжи́р, -ру, м. Винныя ягоды. О. 1862. IX. 64.

Сучасні словники

Інжир або фіга або смоква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду Фікус (Ficus).

Інжир широко поширений в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму інжир вирощуються у відкритому ґрунті як цінна плодова рослина, що дає плоди — винні ягоди. У нього велике лопатеве листя, що опадає на зиму. У кімнатній культурі здатний давати плоди, які частіше дозрівають в кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) черенками. Зимові живці зрізують з одно-дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, в легку землю. Зелені саджанці садять в кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, взимку — в прохолодному місці при вельми помірному поливанні, лише б зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Господарське значення і застосування

Інжир вживають в свіжому, сушеному і консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення і джем. У плодах безліч дуже дрібних насіння, на смак плоди пріторно- або помірно-солодкі. Для сушіння більше підходить світлий, із золотистою шкіркою і білою м'якоттю, близько 5 см в діаметрі. Сушать супліддя 3-4 дня під сонцем. Вважається, що чим дрібніше плоди, тим інжир смачніше. Якщо в кожному плоді більше 900 насіння - це дуже хороший, ніжний інжир. Якщо менше 500 - досить посередній. Існує і безнасінний сорт, який не потребує запилення за допомогою ос-крихіток, але його супліддя не настільки смачні і соковиті. Урожай інжиру в культурі рясний - до 20 тонн на гектар. Інжир невибагливий: може рости на бідних землях, кам'янистих осипи, скелях, кам'яних стінах. Однак, потужні дерева зустрічаються в долинах річок, в умовах гарної водозабезпеченості. Плодоносити інжир починає на другий - третій рік, живе до 30-60, а в деяких випадках до 300 років. У деяких місцях для штучного запилення квіток фігового дерева проводиться капріфікація.

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Інжир вважається священним деревом, в Біблії про нього не раз згадується. 

Багато хто вважає, що з листя інжиру Адам і Єва зробили свою першу одяг, коли скуштували заборонений плід. На думку багатьох дослідників саме інжир був тим самим забороненим плодом, про який йдеться в Біблії, але європейці сказали, що це було яблуко, тому що не могли собі уявити плід інжиру.

Інжир - родич фікуса і тутового дерева, яке знайоме багатьом з нас 

як кімнатної рослини.

Плід інжиру поживний і смачний, а цвіте інжир червонуватими і
жовтуватими квітами, тому його цілком можна переплутати з яблуком,
але зустрічають і фіолетові ягоди. 

У свіжому вигляді інжир довго зберігатися не може, тому його після збору відразу ж в'ялять і сушать на сонці,

а цукру від цього в інжирі стає ще більше. 
При сприятливих умовах дерево інжиру може жити довго і 

приносити плоди протягом приблизно 200 років. Про нього було відомо ще в давнину, в Греції і Стародавньої Аравії.

Ще великий Авіценна лікував інжиром хворих на кір,
малярією, лихоманкою, а також лікував пухлини, виразки, 

фурункули, сифіліс та проказу . Крім того, Авіценна вважав, що інжир здатний впоратися з будь-якими отрутами і довго зберігати молодість, і як косметичний засіб теж.

Джерела та література

1.http://www.npblog.com.ua/index.php/botanika/inzhir.html 2.СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА 3.Инжир — статья из Большой советской энциклопедии (Проверено 6 декабря 2012) 4.Ficus carica — Смоковница обыкновенная, винная ягода или фига // Флора СССР. В 30 т / Гл. ред. и ред. тома акад. В. Л. Комаров. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1936. — Т. V. — С. 380—382. — 762 + XXVI с. — 5175 экз. 5.Блинова К. Ф. и др. Ботанико-фармакогностический словарь : Справ. пособие / Под ред. К. Ф. Блиновой, Г. П. Яковлева. — М.: Высш. шк., 1990. — С. 237. — ISBN 5-06-000085-0