Відмінності між версіями «Видавити»
(→Сучасні словники) |
|||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | + | ВИДАВИТИ, влю, виш; мн. видавлять; док., перех. | |
+ | |||
+ | 1. Натискуючи, видаляти назовні, видобувати що-небудь (перев. рідину). Журавлину перебирають і промивають, кладуть у каструлю, видавлюють сік, а вижимки заливають водою, дають добре прокипіти (Українські страви, 1957, 279); | ||
+ | |||
+ | // Стискуючи що-небудь, звільняти від якоїсь рідини і т. ін. Угри свої Риндін старанно видавлював перед люстерком кожної вільної хвилини, але вони від того не сходили (Олесь Донченко, II, 1956, 116); — Треба скинути й сорочку, — хай болячки всі на виду. Якусь, може і треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити (Андрій Головко, II, 1957, 73). | ||
+ | |||
+ | 2. Давлячи, натискуючи, вибивати, виламувати що-небудь. Рал тож тріснуло скло, і скалки посипалися геть на колію. — Хто це зробив? Штраф! Знову видавили вікно! — гукала кондукторша (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 35). | ||
+ | |||
+ | 3. перен. Через силу, примушуючи себе, говорити що-небудь або виявляти якісь почуття. — А ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити.., — сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх (Іван Франко, I, 1955, 319); Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 8); — Хи, — Юхрим за звичкою видавив з себе подобу сміху, але ні один мускул не ворухнувся на його побабченому обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 347); | ||
+ | |||
+ | // з кого. Примушуючи, спонукаючи кого-небудь до чогось, одержувати щось. Одному залегко правитись віршем, а другому — хоч дави його! — а вірша з його не видавиш (Панас Мирний, V, 1955, 377); Недарма кажуть, що з Данила Мармури слова не видавиш (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 55). | ||
+ | Видавлювати (видавити) сльози (сльозу) — викликати сльози. — Та й кріпка ж яка [горілка], аж сльози видавила! — додав старий, утираючи рукавом очі (Панас Мирний, IV, 1955, 49); Біль і образа видавили в мене сльозу (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 32). | ||
+ | |||
+ | 4. Натискуючи, робити заглибину на (в) чому-небудь. Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 407). | ||
+ | |||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 382. | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" |
Версія за 23:10, 8 листопада 2017
Ви́давити. См. Видавлювати.
Зміст
Сучасні словники
ВИДАВИТИ, влю, виш; мн. видавлять; док., перех.
1. Натискуючи, видаляти назовні, видобувати що-небудь (перев. рідину). Журавлину перебирають і промивають, кладуть у каструлю, видавлюють сік, а вижимки заливають водою, дають добре прокипіти (Українські страви, 1957, 279);
// Стискуючи що-небудь, звільняти від якоїсь рідини і т. ін. Угри свої Риндін старанно видавлював перед люстерком кожної вільної хвилини, але вони від того не сходили (Олесь Донченко, II, 1956, 116); — Треба скинути й сорочку, — хай болячки всі на виду. Якусь, може і треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити (Андрій Головко, II, 1957, 73).
2. Давлячи, натискуючи, вибивати, виламувати що-небудь. Рал тож тріснуло скло, і скалки посипалися геть на колію. — Хто це зробив? Штраф! Знову видавили вікно! — гукала кондукторша (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 35).
3. перен. Через силу, примушуючи себе, говорити що-небудь або виявляти якісь почуття. — А ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити.., — сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх (Іван Франко, I, 1955, 319); Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 8); — Хи, — Юхрим за звичкою видавив з себе подобу сміху, але ні один мускул не ворухнувся на його побабченому обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 347);
// з кого. Примушуючи, спонукаючи кого-небудь до чогось, одержувати щось. Одному залегко правитись віршем, а другому — хоч дави його! — а вірша з його не видавиш (Панас Мирний, V, 1955, 377); Недарма кажуть, що з Данила Мармури слова не видавиш (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 55).
Видавлювати (видавити) сльози (сльозу) — викликати сльози. — Та й кріпка ж яка [горілка], аж сльози видавила! — додав старий, утираючи рукавом очі (Панас Мирний, IV, 1955, 49); Біль і образа видавили в мене сльозу (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 32).
4. Натискуючи, робити заглибину на (в) чому-небудь. Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 407).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 382.