Версія за 19:17, 8 листопада 2017

Словник Бориса Грінченка

Спека, -ки, ж. Зной, жаръ. Левиц. Пов. 226. На дворі стала спека, аж дихати важко. Левиц.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник(1970-1980)

СПЕ́КА, и, жін. 1. Гаряче, дуже нагріте сонцем повітря. На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 258); Хто сидів під возом, хто під горницями, кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Панас Мирний, I, 1949, 380); Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі вінця мов налита прозорим, розтопленим склом (Олесь Гончар, III, 1959, 54); // Висока температура повітря, нагрітого вогнем, розжареного піччю і т. ін. Біля Наумишиної хати — содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір'ї спека, як у пеклі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 121); Зупинився [лікар] коло мартенівської печі, спека його вдарила із засипних вікон (Юрій Яновський, II, 1958, 241); Нарешті, шахта, штреки, штреки.., зима вгорі, в забої спека... (Володимир Сосюра, II, 1958, 435); Там [за грубою] страшенна спека, тісно, закапелок зовсім темний (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 14). На спеку — туди, де дуже припікає сонце. [Стеха (одна):] Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити (Марко Кропивницький, I, 1958, 485); На спеці — там, де дуже припікає сонце; коли дуже припікає сонце. Високі гори довкола, покриті чорним смерековим лісом, немов дрімали на спеці, дихаючи гарячим смоляним запахом (Іван Франко, III, 1950, 8); На спеці луг не зацвіте, Коли не бризне дощик літом (Павло Грабовський, I, 1959, 189); Спека спадає (спала) — стає (стало) прохолодніше. Згасає сонце за горою. Спадає спека (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 196); В алеях було душно, хоч властиве спека вже спала, бо сонце схилялось за гори (Леся Українка, III, 1952, 621). 2. Гаряча літня пора; жара. Вже стояла літня спека. Ломицький та Маруся довгенько ходили по садочку, але ходити було важко: духота втомлювала нерви (Н.- Лев., VI, 1966, 44); У нас тепер спека надзвичайна надто для Полісся (Леся Українка, V, 1956, 81); Високі скирти. Серпень. Спека. Усе так звично: синь ріки... (Ігор Муратов, Лірика, 1954, 79). У [саму] спеку: а) у таку пору дня, коли сонце особливо припікає. У саму спеку, опівдні, сідаю в човен (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 265); б) у таку пору року, коли буває, особливо жарко. І от у Петрівку, саме у спеку, в жару візьми та й занедужай (Панас Мирний, I, 1954, 300). 3. чого, перен. Про надзвичайне напруження в чому-небудь, розпал чого-небудь. Його сповила солодка втома, як у людини, що встала з смертельного ложа, і впало десь у безодню все, чим досі жив: спека роботи, вогонь небезпеки, чад крові і боротьби... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 211); Невже він, Сагайда, тільки тимчасово вибрів із тієї темної спеки війни й опинився поза гуркотом, поза димом та кров'ю серед цих садків? (Олесь Гончар, III, 1959, 318). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 495.

E-slovnik

Спека 1) Гаряче, дуже нагріте сонцем повітря. || Висока температура повітря, нагрітого вогнем, розжареного піччю і т. ін. 2) Гаряча літня пора; жара. •• У [са́му] спе́ку — а) о такій порі дня, коли сонце особливо припікає; б) о такій порі року, коли буває особливо жарко. 3) чого, перен. Про надзвичайне напруження в чому-небудь, розпал чого-небудь.

Словник України online

спе́ка – іменник жіночого роду

Ілюстрації