Відмінності між версіями «Довірити»
| Рядок 60: | Рядок 60: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Довіряти.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Довіряти.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Довірити.jpg|x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Прямець2.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Прямець2.png|x140px]] | ||
|} | |} | ||
Версія за 18:31, 6 листопада 2017
Довірити. См. Довіряти.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДОВІ́РИТИ див. довіряти. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 335.
ДОВІРЯТИ, яю, яєш, недок., ДОВІРИТИ, рю, риш, док. 1. неперех., кому, чому. Вірити кому-, чому-небудь, покладатися на кого-, що-небудь. Він ..батькові не довіряв(Іван Котляревський, I, 1952, 112); Дома, в школі, в піонерах і комсомолі не лише на словах, а всім життям її вчили довіряти своїй людині (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 354). 2. перех. Виявляти довір'я, доручати, передавати кому-небудь когось, щось. Він знав, що, довіряючи йому пост начальника райполітвідділу, партія чекала від нього більшовицької боротьби за оздоровлення транспорту(Олесь Донченко, I, 1956, 379); Для здоров'я дитини ліпше було найняти здорову селянку за мамку. У селі знайшлися дві покритки, ..але пані боялася довірити їм дитину (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 86); Він цілковито погодився з Мандрикою, що серед тих півтисячі солдатів запасного полку хіба що сотня набереться таких, котрим можна без риску довірити зброю (Андрій Головко, II, 1957, 548). 3. перех. Ділитися з ким-небудь своїми думками, таємницями і т. ін. — Не довіряй таємниці другу своєму, бо у друга твого є ще ближчий друг (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 104); Багато є людей, які не вміють тримати свою радість і своє горе в собі — вони мусять їх негайно довірити іншим (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 12); Кому довірити свої молодечі інтимні почуття — цьому навчає лише багатюща життєва школа...(Іван Ле, Право.., 1957, 13). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 335.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ДОВІ́РИТИ див. довіря́ти. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 335.
СЛОВНИК.ua
СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК.
довірити - дієслово, доконаний вид, II дієвідміна МАЙБУТНІЙ ЧАС
ОДНИНА МНОЖИНА
1 особа довірю довіримо
2 особа довіриш довірите
3 особа довірить довірять
МИНУЛИЙ ЧАС
ОДНИНА МНОЖИНА
Чоловічий рід довірив довірили
Жіночий рід довірила
Середній рід довірило
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ
ОДНИНА МНОЖИНА
1 особа довірмо
2 особа довір довірте
ДІЄПРИСЛІВНИК Теперішній час Минулий час довіривши
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Ілюстрації
|
|
|
