Відмінності між версіями «Цмокати»

Версія за 18:03, 25 жовтня 2017

Цмо́кати, -каю, -єш, гл.

Значення

[1] 1. неперех. Видавати характерні звуки губами, язиком, виражаючи здивування, захоплення, нерішучість і т. ін. — Цілий той шабас нипав Йойна, муркотів, цмокав, йойкав, а далі зібрався і рушив до рабіна (Іван Франко, IV, 1950, 21); Абібула правив сусідам про чудо.. — Тц... тц — цмокали правовірні та хитали побожно чалмами... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 148); — Хлопці, я думаю так, — не міг-таки Ілько заспокоїтись, — ..як зловлю [Николу] та почну мастити оцим пужалном. Бігме, поламаю на ньому. — Товариство аж цмокало та ахкало в запалі (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 81); Цмокаючи губами й похитуючи головою, П'єнтак навшпиньки обійшов довкола комбайна (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 40);

• Видавати такі звуки, поганяючи коней. Збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою, цмока на гнідка, злегка тримає за віжки (Панас Мирний, IV, 1955, 314); — І не нокай, і не цмокай. Потихеньку їдь! Зрозумів? (Остап Вишня, II, 1956, 224);
• Те саме, що плямкати. Запустили [діти] в юшку свої рученята, витягли по гарячій галушці, засичали, захукали й стали жувати, цмокати... (Панас Мирний, I, 1949, 251);
• Видавати, утворювати уривчасті звуки, що нагадують хлюпання. Здавалося — йди хоч століття, все буде під ногами цмокати крута земля, сіятиме й сіятиме однаковий дощ (Олесь Гончар, III, 1959, 136); Апарати біля корів сичали і цмокали на холостому ходу, саме в ту пору, коли дівчата доїли вручну (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 264).

2. перех. і без додатка. Те саме, що цілувати. Балабушиха вхопила Настю долонями за щоки і почала її цмокати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 241.