Відмінності між версіями «Млиниця»

Версія за 00:32, 14 грудня 2016

Млини́ця, -ці, ж. Небольшая водяная мельница. Гол. III. 252.

Значення слова Млини́ця Млини́ця, -ці, ж. Небольшая водяная мельница. Гол. III. 252. З історії водяного млина Водяний млин. Бельгія. Водяний млин. Старобільськ Система приводів водяного млина Водяний млин в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту (Ужгород) Kohila vesiveski2.jpg

Батьківщиною водяного млина вважається стародавній Рим. Принцип роботи цього механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювався камінь, з другого — припасовувалися сторчові лопаті. Коли таке колесо встромляли у річку, воно починало обертатись, повертаючи водночас і камінь. Під нього знизу клали другий камінь, що залишався нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося на борошно.

Згодом цей вид млина, дещо удосконалений, був занесений в Європу, а потім і в Україну. Відомий тут він уже з XI ст., а найбільшого поширення набув в Україні, зокрема в Карпатах, у XVIII ст. Будова і приміщення млина

Типові сільські млини, зазвичай, були дерев'яні. На Бойківщині зводили двозрубні споруди, криті соломою або ґонтою, на Гуцульщині — ґонтою або драницею. В одному приміщенні (зрубі), як правило, був розташований механізм, а в другому — піч, лави. Тут відпочивали мірошник і приїжджі. У Карпатських селах млини часто містилися під одним дахом з житлом. Ще й тепер на заході Бойківщини і Гуцульщини можна побачити будівлі з планом: хата—сіни—млин. Хоча всі ці господарсько-технічні споруди виникали на різних етапах економічного розвитку, їхня архітектура майже не мінялася.

У великих селах, містечках і містах зводили муровані млини, нерідко на 2, 3 або 4 поверхи. Такі багатоповерхові млини існували, наприклад, у селищі Нижанковичі (частково зберігся) і селі Нове Місто (не зберігся), що у Старосамбірському районі Львівської області. У цих млинах працювали доволі складні механізми, за якими наглядали спеціально навчені робітники.

У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом — млинівкою. Водяні млини за нашого часу

У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.

Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність. Застосування

   Для помелу борошна.
   У сукновальній справі (з 1223, Німеччина).
   Для виготовлення паперу (з 1238, Іспанія).
   Для кування заліза (з 1197, Швеція).
   Для розпилу деревини (гідравлічна пилка — не пізніше 1240).
   Для обробки коноплі.
   Для дубління шкіри.
   Для заточування інструментів.
   У пивоварній справі.
   Водяне колесо — обертовий генератор електричного струму, одержав назву гідроелектростанції.

[1]