Відмінності між версіями «Ладо»
(→Цікаві факти) |
(→Джерела та література) |
||
| Рядок 65: | Рядок 65: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с. | ||
| + | |||
| + | Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с. | ||
| + | |||
| + | Персонажи слов'янської міфології Кононенко А.А. | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Версія за 21:35, 30 листопада 2016
Зміст
Сучасні словники
1.ЛАДО -а, ч., ж. і с., нар.-поет. Пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий; любий. Лжива ладо! Швартуйся до берега, де собака, халат і тапочки. (Кр:223);
Світилося, мов цуценя,
малесеньке хлопча,
дружина ладо навмання
дивилась, як дівча. (ЧТ:186).
2. Ладо - божество світла, краси, миру, радості, кохання, веселощів, згоди та всілякого блага. Йому жертвували ті, які приймали шлюб, зі старанністю оспівуючи його ім'я, яке і нині можна почути у старовинних приспівах.
3. Ладо — бог всеєдиного ладу. Чоловік богині Лади. Бог вірного супружжя та родинної злагоди. Бог весілля, кохання, всяких насолод та благополуччя.
4. Ладо, -да, об. Любовное названіе одного изъ любящихся или одного изъ супруговъ (въ поэзіи). — Царівно, мостіте мости, ладо моє, мостіте мости! Царенку, вже й помостили, ладо моє, вже й помостили! Чуб. III. 83. Вітрило, вітре мій єдиний!.. На князя, ладо моє миле, ти ханові метаєш стріли? Шевч. 643. Загинув ладо, я загину! Шевч. 644.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Ладо — чоловік найпрекраснішої із богинь богині Лади. Щоб на небі і на землі завжди був всеєдиний лад, бережуть Ладо і Лада тайну свого вічного кохання для кожного, хто прагне доброти і любові. Ладо — вірний і добрий, ніжний і ласкавий до своєї чарівної Лади. В ньому божественна гармонія Всесвіту і всесвітня вогненна любов. Ладо — то є дія і життя весняного сонця. Ладо для орійця означає вірного друга, якого шукають і люблять, як і Лада, що означає дівчину, жінку, дружину, яку кохають. Ладо — бог вірного супружжя та родинної злагоди; бог весілля, кохання, всіляких насолод і благополуччя.
Особливо щасливий і веселий бог Ладо навесні, радощі його тоді не мають меж. Крім доньки Миланки, яку так ніжно та радо кохає князь—Місяць, у Ладо є ще інша красуня. З ніжною любов’ю дивиться бог—батько на свою Лелю, богиню краси. Вона найкраща із дівчат та ще чарівна, ніби сонце, запашна, як весна, бо Леля і є весна у своєму віночку, прикрашеному польовими квітами і зеленню.
Ладо перший із богів, який став жити на землі, піклуючись про її гори і ліси, моря і луки. Кожне створіння охоче приходить до нього, бо він добрий і лагідний. Ще у сиву давнину бог Ладо наладив й благословив сівбу проса, що є першою хлібною рослиною наших пращурів. Згодом навчав і помагав їм при першій сівбі пшениці. Ось тому обжинкові колосся проса відтоді називають «бородою діда Лада», а пшоняна каша в горщику, який подають на хрестинах, весіллях і похоронах — своєрідна жертва доброму богові. Тому і горщик з пшоняною кашею дівчата закопують у землю, щоб бог Ладо утримав парубків на їх вечорницях, аби не втікали до сусідських зібрань. Образ пошани покійників як опікунів роду—Ладо подає прапервісна веснянка «А ми просо сіяли...», яку співають при перших променях сонця:
А ми просо сіяли, сіяли, Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли... А ми просо витопчем, витопчем Ой Див, Ладо, витопчем, витопчем.. Див—Ладо — світлосяйний бог. То він з Ладою виплекав перші первісні дівочі очі. З тих прапрадавніх часів юна оріаночка приходить у світ дивотворною та чарівною, біляворусою красунею з світлоголубим небом в очах.
Любить дивитися бог Ладо, коли його доненька водить хороводи дівчат, коли співають веснянки—гаївки, в яких так часто повторюють його ім’я: Ладо! Ладо! Бо в ньому радість та вірність життя. Весело кружляють юнки в танку! Хлопці тоді п’янкі від хмелю кохання і щастя, що так і ллється через вінця сердець. Тоді усміхаються добротою уста до неба, шукаючи свою єдину в потаємних закутках душі свого зоряного шляху. Все покоряється могутній владі бога, а за вірність Ладо дарує дівчатам і хлопцям радість і силу в обіймах кохання.
У давнину первісне одруження відбувалося біля води під вербами. Побрання молодих справлялося дуже гучно і весело та з п’янкими напоями, чому це побрання й одержало назву «весілля». Вшановуючи бога Ладо, люди влаштовували святкові обрядодії протягом місяця, з 25 травня по 25 червня. Батьки і мужі в оселях, а дружини й дівчата йшли на луки, де, взявшись за руки, танцювали і співали: «Ладо, Ладо, діді—Ладо!». В ці дні, хто готувався до шлюбу, приносили в жертву білого півня, бо то від Лада залежить родинне щастя. На шлюбних весіллях, закликаючи бога, плескали в долоні та по столу і приспівували: «Ладо! Ладо!». Тоді бог кохання приходить на весілля і дарує молодятам веселе і полюбовне життя.
До Ладо звертаються і при народжені дитини. Особливо величають бога ще і на Купала, коли на величезному просторі землі Оріани запалюються Вогні Єднання духовного життя людини із зоряним, небом предків. У чарівну таку ніч на Купала можна зустрітися із самим богом Ладо.
Ладо не лише бог весни, кохання та насолод, він насамперед —живий бог життя. Наші предки вірили, що бог Ладо навесні перетворюється в зозулю, щоб вістити людині довготу життя.
У правителя щастя багато різних духів. Разом з Дідухом духи—Лада входять в хату до господаря на Святий Вечір. З пресвятим сонцем, ласкавим місяцем, ясними зорями, рясним теплим дощиком, що падає навесні з неба, приходить дід—Ладо привітати всіх домашніх, а заразом з усіма — верховного Творця—Рода з його великою тайною народження світу. Всім серцем і душею прагне нарід бачити у себе таких поважних небесних гостей на Тайній Вечері.
Ладо — доброприносець та опікун роду та родини, а ще посередник бога сонця і людей. Духи Лада приходять з неба й вселяються в кожну людину, а по смерті знову відходять у сонячний край, доки знову не покличе їх Дажбог і не пошле на землю через Небесні ворота у Великий день. Навесні духи—душі бог врожаю відправляє на поля та ниви, а далі веде їх дід—Ладо. Дід—Ладо —доброзичливий дух діда—прадіда. Дух—Ладо приходить до орія і в радості, і в біді. На Зелених святах добрий дух прадідів дід—Ладо разом з іншими добрими духами приходить до господарів з гіллям—клечанням.
Духи великого бога живуть на нивах і у воді, квітах, з яких п’ють нектар, що зветься амброзія, бо то їжа богів. Квіти знаменують і любов, і журбу. Їх садять на могилах, через квіти говорить з духами Лада. З квітами, посадженими на могилі, виявляється велика пошана до них. Ось тому господар так старанно запрошує до господи споживати Святу Вечерю усі свої духи—Лада.
Щирою вірністю обезсмертила себе у віках Оріана. Богиня мудрості Лада благословила в її добру душу таку любов до судженого, яка стала вище за земне життя. Завжди вона гідно ділила з ним свою долю. Під час поховань мужа оріанка велично розділяла з ним поховальне вогненне ложе. Ніхто її не примушував пити Напій Вічності. Разом із своїм Ладом вона переходила у небесну світлицю духа предків.
Несе бог Ладо до своєї Лади свою вірність через віки, через долини і луки, через поля і ріки. Несе у вічність, щоб завжди були Лад та Краса, Радість та Любов!
Джерела та література
Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.
Персонажи слов'янської міфології Кононенко А.А.
Зовнішні посилання
http://ruspravda.info/Lada-slavyanskaya-boginya-lyubvi-i-krasoti-238.html
