Відмінності між версіями «Мовчання»

Версія за 18:46, 30 листопада 2016

Мовча́ння, -ня, с. Молчаніе. Христя і рада тому мовчанню: ніщо їй не забороняє думати. Мир. Пов. II. 84.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Дія за значенням мовчати. Минуло кілька хвилин в мовчанні (Леся Українка, III, 1952, 696); Мовчання тривало довго (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 34); Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами за довге мовчання (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 315); П'ятсот добровольців з морської піхоти.. сиділи в мовчанні, У хвилях зникали причали Тамані (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 55). 2. перен. Відсутність публічних висловлювань про кого-, що-небудь, друкованих творів у який-небудь період.

Обходити (обминати) мовчанням — не згадувати про кого-, що-небудь; замовчувати щось. 

Журнал [«Літературно-науковий вісник»] обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця XIX — початку XX ст. (Радянське літературознавство, 5, 1958, 108). 3. Відсутність яких-небудь звуків; повна тиша.

Фразеологічний словник української мови

обхо́дити / обійти́ мовча́нням кого, що. Не згадувати, не говорити, не писати і т. ін. про кого-, що-небудь. Журнал (“Літературно-науковий вісник”) обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця ХІХ — початку ХХ ст. (З журналу).

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Зона мовчання - аномальна зона в пустелі Мексики

• 

  зона мовання

• 

  зона мовчання на карті

Логічним було б припустити, що поруч (під землею?) знаходиться секретна військова база, потужні установки якої перевертають весь ефір з ніг на голову. Але... ні в кого, в тому числі і в американців, немає поки що такої техніки, тим більше не було її в 1964 році. Однак по-справжньому і влада, і громадськість зацікавилися «примхами» зони тільки в 1970-х роках, коли американська експериментальна балістична ракета «Афіна», запущена з полігону Уайт-Сендс, раптово відхилилася від курсу і, кинувшись до цієї зони, звалилася на землю... Через кілька років над зоною вибухнув один з щаблів ракети «Сатурн» (ракетоносій знаменитих КК «Аполлон»). Після цього, за повідомленнями ЗМІ, військове відомство США направило спец групу для вивчення загадкових особливостей нещасливої ​​території. Одним з перших учених, що досліджували «Зону мовчання» та її дивні властивості, був Гаррі де ла Пенья, саме його група виявила, що в цьому місці зв'язок за допомогою портативних радіостанцій неможливий. Як стверджувалося, в цьому регіоні діє якась «магнітна сила, пригнічуюча радіохвилі». З тих пір фахівці з усього світу відвідують зону, використовуючи в якості базового табору містечко, побудоване в самому її центрі мексиканським урядом.

Учені, що працюють в містечку, стали називати зону «Море Тетіс» (за назвою стародавнього океану, хвилі якого котилися по цих місцях мільйони років тому), а дослідницьку лабораторію в центрі містечка, призначену для вивчення наявних тут незвичайних форм біологічного життя та аномальних явищ, охрестили «Біосферою». Також тут не раз відзначали появи НЛО і людиноподібних істот. На початку XX століття місцеві жителі зустрічали розумних істот дивних на вигляд і поведінку. 3 жовтня 1975 дивна зустріч в зоні відбулася у подружжя Ернесто і Жозефіни Діас. Ці підприємці й археологи-аматори в'їхали в межі зони на своєму «форді»-пікапі, маючи намір зібрати незвичайні камені і скам'янілі останки стародавніх тварин. Захопившись пошуками, вони не відразу помітили що насувається гроза. Через кілька хвилин подружжя спішно поклали в машину свої знахідки і кинулися геть, однак гроза все ж їх наздогнала і грунтова дорога перетворилася на болото. Пікап забуксував, Ернесто і Жозефіна намагалися не дати машині остаточно загрузнути в бруді. І тут неподалік з'явились 2 людські фігури, які йшли до машини крізь потоки дощу і привітно махали руками. Два дуже високих хлопця в жовтих захисних плащах і капелюхах запропонували зневіреним мандрівникам свою допомогу. Вселяючі довіру особи незнайомців були незвичайними. Хлопці попросили подружжя сісти назад в кабіну пікапа, а самі відійшли до задньої частини кузова. І перш ніж Ернесто і Жозефіна зрозуміли, що відбувається, їх машина буквально вилетіла на твердий грунт з величезного болота! Тоді схаменувшись Ернесто вийшов з кабіни, щоб подякувати рятівникам, та їх ніде не було видно... Подорожні, які регулярно перетинають зону, повідомляють про дивні вогні або вогняні кулі, що переміщуються ночами над землею. Якийсь час вони висять у повітрі нерухомо, міняючи свій колір, а потім раптом зриваються з місця і зникають зі швидкістю блискавки...

Деякі місцеві жителі, багато з яких цілком заслуговують довіри, не тільки спостерігали таємничі вогні. Повернувшись на ранок на це місце, бачили випалені або обпалені пучки трави і кволі чагарники. У 1976 році в цьому районі були зроблені перші фотознімки НЛО, що приземлився поблизу місцевої топографічної пам'ятки - Магнітної гори. На знімках чітко видно блискучий сріблястий об'єкт, схожий на величезну латку для приготування печені. Репортер зумів зробити кілька знімків і під час зльоту НЛО, коли той з гучним гулом здійнявся вгору, кинувся на захід і швидко зник з очей. На невелике ранчо, розташоване біля кордонів зони, регулярно заходили три високих довговолосих білявих особистості - двоє чоловіків і одна жінка, яких господарі садиби описують як виключно ввічливих, дуже гарних, але дивно одягнених людей. І хоча говорили вони по-іспанськи бездоганно, в тембрі їх голосів чувся незвичайний музичний дзвін. Чи приходили загадкові відвідувачі винятково для того, щоб поповнити запаси води. Вони ввічливо запитували дозволу наповнити водою з колодязя принесені з собою фляги й ніколи не просили їжі або взагалі чогось іншого, крім води. Коли їх запитували, звідки вони з'явилися, ті посміхалися і відповідали: "Зверху".

У листопаді 1978 року журналіст Луїс Рамірес Райес відправився в зону в складі групи журналістів. Вирішивши випередити іншу частину групи, Рамірес і його фотограф поїхали на джипі вглиб пустелі, щоб першими досягти «Біосфери». Вони були ще дуже далекі від кінцевого пункту, коли Рамірес раптом усвідомив, що вони не взяли з собою ніяких запасів - ні води, ні провізії - і можуть легко загинути від спраги і голоду, якщо раптом заблукають в суворій пустелі. Незабаром вони досягли розвилки прокладеної серед пісків дороги з ледь накатаною колією і вибрали свій подальший шлях неправильно. Через деякий час Рамірес помітив попереду три фігури ідучих їм назустріч. Сподіваючись, що це місцеві жителі, у яких можна буде дізнатися дорогу до «Біосфери», він попросив керманича-фотографа зупинити машину. Але, на подив Раміреса, джип проїхав повз них, не зменшуючи швидкості! На питання, чому фотограф не зупинився біля людей, той відповів, що ніяких людей на дорозі не бачив! Рамірес вирішив, що пустеля вже вплинула на його психіку і йому стали ввижатися бачення...

Джип проїхав ще пару миль, і Раміpec, на свій подив, знову побачив попереду тих же самих «трьох місцевих жителів». Коли машина порівнялася з ними, Рамірес попросив фотографа (як і раніше той нікого не бачив на дорозі) зупинитися і став розпитувати подородніх про дорогу до «Біосфери». Ті пояснили, що потрібно звернути вбік і їхати вздовж гористої частини «Моря Тетис». А ще ці місцеві жителі повідомили, що вони шукають тут своїх заблудлих овець і кіз, хоча у них не було ні фляг з водою, ні спеціального спорядження, необхідного чабанам в тутешніх суворих умовах. Слідуючи отриманим від «аборигенів» рекомендаціям, мандрівники через деякий час полегшено зітхнули, побачивши вдалині найвищі будівлі «Біосфери». Коли вони доїхали до неї і зустрілися з іншою частиною своєї групи, Рамірес розповів присутнім про дивну зустріч. Уважно слухаючи його керівник лабораторії Гаррі де ла Пенья повчальним тоном зауважив, що в пустелі немає ні селян, ні інших людей, крім приїзжих груп кореспондентів і тих, хто складає постійний контингент «Біосфери». І вже, звичайно, там немає ніяких овець і кіз, за ​​якими треба було б наглядати. Проведене в наступні дні обстеження місцевості дозволило переконатися в повній безлюдності пустелі на десятки миль навколо...

Є повідомлення про зустрічі з дивно одягненими карликами зростом всього в декілька десятків сантиметрів! Коли місцевий бізнесмен Рубен Лопес їхав уночі через «Море Тетіс» в Себальос, двигун його автомобіля раптом став давати перебої. Він дуже здивувався, оскільки машина тільки що пройшла повне технічне обслуговування. Попереду, метрах в тридцяти, Лопес помітив 5 низькорослих фігурок, що стоять біля краю дороги; спершу він подумав, що це заблукали діти, але потім побачив, що на них одягнені сріблясті комбінезони, а на головах шоломи, схожи на мотоциклетні. Коли вони стали наближатися до автомобіля, як би оточуючи його, переляканий Лопес різко «газанув» на нейтральній передачі, двигун завив, і низькорослі істоти кинулися врозсип в темряву ночі. Після того як дивні карлики пропали з виду двигун автомобіля знову запрацював нормально... У зоні і раніше, і тепер у великій кількості падають метеорити. В кінці 1950-х років метеорит, що впав неподалік від Чіуауа (столиця однойменного мексиканського штату), згідно з повідомленнями ЗМІ, містив «кристалічні структури, набагато давніші, ніж наша Сонячна система»! На думку професора Луїса Маеда Вільялобос, «матеріал цього метеорита такий же древній, як сам Всесвіт; Сонячній системі 5 мільярдів років, а цей метеорит на цілих 7 мільярдів років старше»...

Є в «Морі Тетіс» і загадкові руїни древнього комплексу велетенських кам'яних споруд, найімовірніше, астрономічної обсерваторії, побудованої кілька тисячоліть тому. Деякі археологи вважають, що цю обсерваторію не могли створити тутешні примітивні первісні племена...

Джерела та література

МОВЧАННЯ ЯК КОМУНІКАТИВНА ОДИНИЦЯ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

В останні десятиліття проблема мовчання стала об’єктом посиленої уваги дослідників із різних сфер гуманітарних наук. З’явилась низка праць, присвячених антропології мовчання, його семантиці та онтологічній значущості. Провідні дослідники мовчання в різних теоретичних розрізах – Я.Ядацький, Л.Вітгенштайн, Ю.Лотман та ін. Українські дослідники, які зверталися до тих чи інших аспектів вияву феномену мовчання в художній літературі, – Т.Возняк, М.Зубрицька, О.Сливинський, І.Коваль-Фучило. Проте феномен мовчання та його вияви в художній літературі лише починають входити в поле уваги літературознавців. В українському літературознавстві “проблеми невербалізованості, знакової недоокресленості, специфіка зображення станів мовчання в художній літературі майже не були предметом вивчення” [6, с. 4].

Українська дослідниця М.Зубрицька вважає, що “проблема мовчання у структурі художнього тексту та його рецепційного навантаження ще чекає свого ґрунтовного дослідження” [3, с. 168]. Вона визначає широкі обрії для різноаспектних підходів до інтерпретаційного озвучення культури мовчання: від функціональної прагматики до ірраціонально-містичних навантажень, коли значення не піддається артикуляції чи вербалізації. Вчені зазначають про домінування глибини мовчання над плинністю мови та її нездатності осягнути адекватно певні стани людської душі, людські переживання, а також окремі сфери людського досвіду, непіддатливому словесному вираженні. Польський філософ Я.Ядацький вказує на те, що “глибина мовчання полягає власне у його семантичній неокресленості” [3, с.168 ]. Саме мовчання виступає носієм багатозначності сенсів.

У художніх текстах часто зустрічаємо мовне вираження сильних переживань, які неможливо адекватно висловити словами, тому вони залишаються у сфері мовчання. Для прикладу, це – опис втрати мови від страху, гніву, обурення, подиву, зникнення голосу внаслідок афектних станів, плач зі сльозами, сардонічний сміх, оніміння від болю тощо. Проблема вимушеного мовчання персонажів художніх творів є однією із найцікавіших для дослідників-літературознавців та комунікатологів. Мовчання стає комунікативною одиницею, яку можна розглядати і як комунікативну перерву, і як комунікативний розрив чи комунікативне непорозуміння.

Мовчання як комунікативна одиниця використовується замість сказаного чи написаного слова. Воно є висловлюванням, проте висловлюванням неартикульованим. Мовчання є своєрідною розмовою із собою чи “зустрічі із собою” [ 3, с. 170 ] , а отже виконує важливу комунікативну функцію.

У структурі художніх текстів мовчання, на думку Ю.Лотмана, виконує роль значущої відсутності. Мовчання втягує реципієнта у світ тексту, служить для витворювання вторинних значень та їхньої систематизації у загальніший образ світу.

Мовчання у структурі художнього тексту має певний вплив на читача, тобто рецепційне навантаження. Можна розглядати мовчання як таїну слова, як щось до кінця незбагненне. “Усе, про що взагалі можна подумати, можна подумати ясно. Усе, що можна висловити, можна висловити ясно. Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати” [1, с.36]. Найчастіше мовчання використовується як невимовність, неможливість словами передати найсокровенніші почуття та відчуття. Саме мовчання допомагає уникнути обмеженості мови у висловленні людської уяви, творчих мрій та фантазій. Дослідники пишуть про те, що мовчання близьке до музики; вона з’являється тоді, коли не вистачає слів. На думку М.Зубрицької, місія музики в драмі-феєрії “Лісова пісня” “радикально відмінна від місії слова, а саме – висловити невимовлюване, осягнути неосяжне, торкнутися глибин таїни божественного мовчання, з якого народжується звучання мелодій як голосу душі” [4, с.12].

Можна відзначити певну суперечливість, двоїстість мовчання: з одного боку, воно поєднує людину з природою, певною мірою уподібнюючи її до навколишнього мовчазного середовища, а з іншого боку, мовчання – це шлях до відчуження, усамітнення. Мовчання Мавки – своєрідне, оскільки вона, як ніхто інший, близька до природи. Т.Гундорова у книзі “Femina Melancholica” назвала Мавку „метафорою безсловесності”, “ідеальна мова” в Лесі Українки – “безсловесна мова”, бо “людська мова, позбавлена сакрального змісту, нездатна забезпечити істинне порозуміння” [2].

Мовчання сприяє самопізнанню й самоусвідомленню людини. Досліджуючи усну народну творчість, І.Коваль-Фучило характеризує мовчання як “показник пороговості, переходу в інший світ”, тим самим вказуючи на “зв’язок екзистенціалу мовчання зі світом померлих”, одночасно наголошуючи, що “мовчання має важливе значення у світі живих”. “Самозаглиблення, своєрідна ізоляція від навколишнього середовища відбувається за допомогою мовчання, коли людина входить в інший світ”, – стверджує дослідниця [5, с.38].

Мовчання може вказувати на нездатність, неспроможність міжособистісної комунікації. Воно підкреслює порожнечу змістового наповнення стосунків, марність підтримання розмови. Мовчання персонажів може вказувати на те, що мовні ресурси вичерпались. Яскравий приклад мовчання як неможливості продовження комунікації – новела М.Коцюбинського “Intermezzo”, ліричний герой якої уникає комунікації із людьми. Випадкова зустріч із людиною зображується тут як загроза існуванню й душевній рівновазі. Проте відсутність спілкування із людьми ще не означає, що не відбувається процес комунікації із навколишнім світом для того, щоб відновити і знову знайти себе. Потреба у міжособистісній комунікації поступово зростає, стає необхідною. Новела М.Коцюбинського – це унікальний приклад у літературі того, як заповнюється пауза мовчання.

Мовчання як комунікативна одиниця працює не лише на рівні внутрішньотекстової комунікації. Багатьом високомистецьким текстам притаманне поліфонічне мовчання, яке М.Зубрицька назвала “найскладнішим екзистенціалом у текстуальному світі художньої літератури, який провокує інтерпретаційну множинність” [3, с.170]. На її думку, у зовнішньотекстовій комунікації на рівні автор-текст-читач “формами рецепційного процесу є не тільки артикульованість та вербалізованість, а й мовчання” [3, с.170]. Дослідження такого багаторівневого та складно структурованого висловлювання, як художній текст, мусить враховувати також простір неназваного, невербалізованого, тобто простір мовчання.

Нові інтерпретації мовчання як комунікативного феномену та філософські, культурологічні і літературознавчі дослідження сприяли переосмисленню поглядів на розуміння мови та її комунікативної спроможності висловити найглибші людські емоції. Зміна поглядів на мовчання як комунікативну одиницю надання вимірові мовчання статусу комунікативної значущості, що є одним із найвагоміших здобутків літературознавців.

Список використаних джерел:

1. Вітґенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження / Л. Вітґенштайн – К.: Основи, 1995. – 311 с. – С. 36.

2. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської / Т. Гундорова. – К.: Критика, 2002. – С. 76–77.

3. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен / М. Зубрицька. – Львів: Літопис, 2004. – 352с.

4. Зубрицька М. Музика-Слово-Уява: рецептивно-естетичне навантаження музичності тексту в “Лісовій пісні” Лесі України / М. Зубрицька // Леся Українка і сучасність: зб. наук. праць; [упорядник Н.Г. Сташенко]. – Луцьк, 2008. – Т.4. – Кн.1. – С. 11–22.

5. Коваль-Фучило І. Екзистенціал мовчання в етнології та культурі / І. Коваль-Фучило // Вісник Львівського ун-ту. Сер. філол. – Львів: Вид-во Львівського держ. ун-ту, 1999.– Вип. 27. – С. 32–40.

6. Сливинський О.Т. Феномен мовчання в художньому тексті (на матеріалі болгарської прози 60–90-х рр. ХХ ст.) / О.Т. Сливинський: автореф. дис…канд. філол. наук : 10.01.06 / НАН України. – Тернопіль, 2006. – 18с.

Зовнішні посилання